Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 204/4433/17-ц
провадження № 61-1043св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,
Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - Друга дніпровська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа - Друга дніпровська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 13 вересня 2014 року між нею та ОСОБА_3 укладений, нотаріально посвідчений, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності на підставі договору дарування. Вказувала, що в період останніх років, перед укладанням правочину, стан її здоров`я істотно погіршився, їй допомагали родичі та сусіди, втім 30 грудня 2013 року до неї прийшла ОСОБА_3 та запропонувала свою допомогу, увійшовши до неї у довіру, пропонувала купити їй їжу та ліки. 13 вересня 2014 року до неї у квартиру завітала ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_4 та дали їй на підпис блакитний аркуш паперу, запевнивши її, що це договір довічного утримання, який вона підписала. Посилаючись на те, що вона весь час жила у своїй квартирі та сплачувала житлово-комунальні послуги за неї, а звернувшись за оформленням субсидії та отримавши відмову у зв`язку з відсутністю у неї права власності на квартиру, вона зрозуміла, що уклала фіктивний правочин, оскільки правові наслідки саме договору купівлі-продажу не настали.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 13 вересня 2014 року між нею та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Тамаря Я. В., реєстровий номер 1-548.
У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: Друга дніпровська державна нотаріальна контора, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою, виселення з квартири, зняття з реєстрації місця проживання та вселення.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що договір купівлі-продажу квартири не має ознак фіктивного правочину, оскільки вони підписали його у присутності нотаріуса, ОСОБА_3 особисто ОСОБА_1 передані кошти за квартиру, а вона передала ОСОБА_3 квартиру шляхом вручення ключів від неї та правовстановлюючих документів. Квартирою ОСОБА_1 користується тимчасово з її дозволу та залишилася проживати у ній, оскільки є особою пенсійного віку, в цьому будинку проживають сусіди, з якими в неї дружні стосунки, та які її відвідують. Під час договірних відносин із ОСОБА_1 був намір укласти з нею договір купівлі-продажу квартири, інших цілей, ніж ті, що передбачені договором купівлі-продажу, у неї не було, а отже, настали юридичні наслідки, передбачені цим договором, а саме, за нею зареєстровано право власності на квартиру, а ОСОБА_1 отримала кошти за неї. Домовленість між ними у частині тимчасового проживання ОСОБА_1 у квартирі була усною та наразі ОСОБА_1 перешкоджає їй користуватися своєю власністю, замок на вхідних дверях змінила, не надає ключів від квартири, на телефонні дзвінки не відповідає, виселятися з квартири не бажає.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2018 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив із того, що доказів того, що обидві сторони оспорюваного правочину діяли свідомо, лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним, без наміру настання правових наслідків за договором купівлі-продажу квартири від 13 вересня 2014 року, матеріали справи не містять. Наявності наміру однієї сторони на укладення фіктивної угоди, недостатньо. Обов`язковою умовою для визнання правочину фіктивним є волевиявлення обох сторін, та їх взаємний намір не здійснювати дії, спрямовані на настання правових наслідків обумовлених договором. Твердження сторони позивача за первісним позовом про те, що грошових коштів за продаж квартири позивач не отримувала взагалі, стороною позивача не доведено, та вони спростовуються доказами наявними у справі. При цьому, у пункті 4 оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 13 вересня 2014 року зазначено, що підписання цього договору сторонами свідчить про одержання продавцем від покупця повного розрахунку за продану квартиру та відсутність у сторін будь-яких матеріальних претензій одна до одної. Договір купівлі-продажу квартири від 13 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Тамаря Я. В. та зареєстрований у реєстрі № 1-548, відповідає передбаченим статтею 203 ЦК України загальним вимогам, які свідчать про чинність вказаного правочину. Як зазначила сама ОСОБА_3 у зустрічній позовній заяві та підтвердила особисто в судовому засіданні, ОСОБА_1 проживає у квартирі з дозволу ОСОБА_3, оскільки остання є особою пенсійного віку, її родичкою, та під час укладення договору купівлі-продажу вони досягли згоди про те, що ОСОБА_1 буде проживати у квартирі до своєї смерті, і ОСОБА_3 не буде заперечувати проти цього та не буде перешкоджати їй у проживанні. Жодних доказів того, що ОСОБА_1 чинить ОСОБА_3 будь-які перешкоди у користуванні квартирою, позивачем за зустрічною позовною заявою суду не надано. Усі доводи зустрічного позову ґрунтуються лише на поясненнях самого позивача за зустрічним позовом. Крім того, позивачем за зустрічним позовом у судовому засіданні визнано, що звернення до суду обумовлено необхідністю захищати свої права у зв`язку з поданням ОСОБА_1 первісного позову.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019року рішення суду першої інстанції у частині відмови у позові ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 13 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та посвідчений державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Тамаря Я. В., реєстровий номер 1-548. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що дослідивши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, зважаючи на похилій вік ОСОБА_1, яка на час розгляду апеляційної скарги померла, зважаючи на те, що оспрюваний правочин посвідчено за адресою її проживання, на час його підписання ОСОБА_1 було 85 років та вона мала намір укласти саме договір довічного утримання, а не договір купівлі-продажу квартири, яка була її єдиним місцем проживання, колегія суддів дійшла переконання, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не призвело до настання обов`язкового правового наслідку - фактичного переходу права власності на квартиру, оскільки ОСОБА_1 залишила за собою повний контроль власника щодо володіння, користування та розпорядження квартирою, відчуженою за оспорюваним договором.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що рішенням Красногвардійського районного суду від 26 січня 2017 року в іншій справі встановлено, що між нею та ОСОБА_1 укладений саме договір купівлі-продажу квартири, і сторони під час його укладання не мали наміру іншу мету, ніж ту, яку визначили у спірному договорі. Договір не має ознак фіктивного, оскільки сторони підписали його у присутності нотаріуса, покупцем особисто передані кошти продавцю за квартиру. В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 через похилий вік не розуміла значення своїх дій під час укладання договору купівлі-продажу квартири, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 хворіла. Нотаріус ОСОБА_5 також підтвердила, що сторони під час укладання договору купівлі-продажу квартири мали намір укласти саме цей правочин. Верховний Суд у постанові від 23 серпня 2019 року у справі № 331/8830/15 зазначив, що оскільки після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу проведено державну реєстрацію переходу права власності на квартиру, з урахуванням також тієї обставини, що у грудні 2013 року покупець зверталася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення без надання іншого житла, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у визнанні фіктивним договору купівлі-продажу квартири. Аналогічна позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 607/15555/17-ц, у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16.
У лютому 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що з копії запису від 13 вересня 2014 року № 1-548 із Реєстру для реєстрації нотаріальних дій державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори вбачається, що договір купівлі-продажу квартири серії НАВ № 700720, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, у зв`язку з хворобою посвідчений державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Тамаря Я. В. на дому за адресою квартири. Таким чином, доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 "не була хвора, розуміла значення своїх дій" не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 була похилого віку (на момент укладення договору позивачу було 85 років), мала хворобу ніг, у зв`язку з чим була обмеженою у пересуванні, а також мала проблеми із зором та слухом. Крім того, ОСОБА_1 володіла тільки російською мовою та зовсім не розуміла українську мову. Фактична передача майна від ОСОБА_1 до відповідача не здійснювалася, грошові кошти ОСОБА_1 не отримувала.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Обставини встановлені судами
13 вересня 2014 року між ОСОБА_1 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем) укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчений державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Тамаря Я. В. та зареєстровано у реєстрі № 1-548. Згідно з пунктом 4 договору, купівлю-продаж зазначеної квартири вчинено за 149 000,00 грн.
Підписанням цього договору сторони свідчать про одержання продавцем від покупця повного розрахунку за продану квартиру та відсутність у сторін будь-яких матеріальних претензій одна до одної.
У пункті 7 договору зазначено, що покупець в шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває та нерухоме майно, що є предметом цього договору, належить їй на праві особистої приватної власності.
Відповідно до копії запису з Реєстру для реєстрації нотаріальних дій державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори від 13 вересня 2014 року № 1-548, договір купівлі-продажу квартири серії НАВ № 700720, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, у зв`язку з хворобою посвідчений державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Тамаря Я. В. на дому, у квартирі АДРЕСА_1 .