Постанова
Іменем України
04 травня 2020 року
місто Київ
справа № 201/13253/15-ц
провадження № 61-41830св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро",
треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кедр", Управління - служба в справах дітей Соборної районної в місті Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У серпні 2015 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - ПАТ "БКД", банк) про визнання недійсним договору іпотеки, скасування заборони на відчуження майна і вилучення запису про іпотеку з державного реєстру.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 02 серпня 2006 року між Закритим акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (далі - ЗАТ "БКД"), правонаступником якого є ПАТ "БКД",та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 020806-І, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2219. Зазначений договір укладено з метою забезпечення зобов`язань позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кедр"
(далі - ТОВ "Кедр") за договором про надання кредитної лінії в режимі овердрафту від 22 серпня 2005 року № 220805-О. Предметом іпотеки є нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 .
Позивач вважала, що договір іпотеки є недійсним, оскільки в іпотечній квартирі на момент укладання договору проживала неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, яка і на момент подання позову продовжувала проживати у цій квартирі. Крім того, в квартирі зареєстровані та проживають інші члени родини позивача. Іншого житла, окрім іпотечної квартири, родина позивача не має. Зазначала, що договір іпотеки укладений з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, не отримано згоду органу опіки та піклування на укладання правочину, який підлягав нотаріальному посвідченню.
Стислий виклад заперечень відповідача
ПАТ "БКД" заперечувало проти задоволення позову, зазначило, що оспорюваний договір іпотеки укладений відповідно до норм діючого законодавства; на час укладення оспорюваного договору іпотеки малолітня дитина не була зареєстрована в квартирі, що є предметом іпотеки.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 02 серпня 2006 року № 020806-І; скасовано заборону на відчуження нерухомого майна, накладену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. на підставі договору іпотеки та вилучено запис про іпотеку з державного реєстру іпотек, внесений у зв`язку з посвідченням зазначеного договору іпотеки. Вирішено питання щодо судових витрат.
ПостановоюАпеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що на час укладення договору іпотеки мати неповнолітньої ОСОБА_2 не була зареєстрована як за місцем постійного проживання за адресою спірної квартири. На час укладення договору іпотеки батько ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, яке і необхідновважати місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 . Під час укладення договору іпотеки позивач не зловживала своїми правами щодо малолітньої дочки, оскільки вона не була власником чи співвласником предмета іпотеки, не була в ньому зареєстрована, тому і попередньої згоди органу опіки та піклування для здійснення передачі цього майна в іпотеку не вимагалося. При цьому обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя - банку, також не встановлено. Позивачем не доведено порушення в результаті укладення договору іпотеки майнових прав дитини.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у серпні 2018 року, ОСОБА_1, діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що ОСОБА_2 фактично проживала на час укладення спірного договору іпотеки в цій квартирі й іншого житла у позивача, окрім іпотечної квартири, не має. Таким чином, для укладення оспорюваного договору іпотеки необхідно було отримати згоду органів опіки та піклування. Укладаючи договір іпотеки, іпотекодавець діяла добросовісно, оскільки їй не були роз`яснені наслідки укладення такого договору нотаріусом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві ПАТ "БКД" просило касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у серпні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 серпня 2006 року між ЗАТ "БКД", правонаступником якого є ПАТ "БКД", та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 020806-І, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Вербою В. М. та зареєстрований у реєстрі за № 221.
Предметом іпотеки є нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 .
Іпотекодавець, яка звернулася до суду в інтересах своєї неповнолітньої дитини, обґрунтовувала позов тим, що в іпотечній квартирі на момент укладання договору проживала малолітня ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на час розгляду справи продовжує проживати у зазначеній квартирі. Іншого житла, окрім іпотечної квартири, родина позивача не має. Факт того, що родина ОСОБА_1 почала мешкати в іпотечній квартирі з лютого - березня 2006 року, підтверджено свідченнями сусідів мешкання позивача (свідків), що засвідчені житловою організацією. Крім того, в матеріалах справи наявні докази того, що на дату укладання іпотечного договору вони мешкали у спірній квартирі.
Судами встановлено, що на час укладення договору іпотеки у матері ОСОБА_2 була відсутня реєстрація місця проживання.
На час укладення договору іпотеки батько ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, яке і необхідно вважати місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста статті 203 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оскаржуваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.