ПОСТАНОВА
Іменем України
07 травня 2020 року
Київ
справа №826/7120/16
адміністративне провадження №К/9901/26083/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2016 року, додаткову постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року (суддя Келеберда В.І.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року (судді: Межевич М.В. (головуючий), Земляна Г.В., Сорочко Є.О.)
у справі № 826/7120/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКВІЛ"
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНКВІЛ" (далі - ТОВ "ІНКВІЛ") звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 лютого 2016 року № 0552615131, № 0532615131, № 0542615131та № 0562615131.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків контролюючого органу щодо порушення ТОВ "ІНКВІЛ" вимог податкового законодавства, оскільки господарські операції позивача з контрагентами, зазначеними в акті перевірки, мали реальний характер, повністю виконані та відповідно відображені в податковому та бухгалтерському обліку. Вказані обставини підтверджені належним чином оформленою первинною документацією.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 09 червня 2016 року задовольнив адміністративний позов ТОВ "ІНКВІЛ" у повному обсязі.
Додатковою постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року присуджено на користь позивача судові витрати в розмірі 40 988,88 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2016 року та додаткову постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2016 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що наявними в матеріалах справи первинними документами, які були досліджені в ході перевірки позивача, в повному обсязі підтверджено факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС у м. Києві звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ "ІНКВІЛ" у повному обсязі.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.
Позивач не скористався своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.
20 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ІНКВІЛ" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року до 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 26 січня 2016 року № 17/26-15-13-01-01/36630198.
У ході перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:
- підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 683 816,00 грн та завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток (р. 7 Декларації) на загальну суму 1 172 395,00 грн;
- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 235 987,00 грн та завищення залишку від`ємного значення податку на додану вартість (р. 24 Декларації) на суму 446 294,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки 09 лютого 2016 року відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:
- № 0552615131, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 259 133,00 грн, зокрема за основним платежем - 207 306,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 51 827,00 грн;
- № 0532615131, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств на 854 770,00 грн, зокрема за основним платежем - 683 816,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 170 954,00 грн;
- № 0542615131, згідно з яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств на 1 172 395,00 грн;
- № 0562615131, згідно з яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 446 294,00 грн.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суму податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених у статті 72 цього Кодексу.