Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 182/1861/15-ц
провадження № 61-21865св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Багрової А. Г. від 03 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Михайлів Л. В., Барильської А. П., Чорнобука В. І., від 16 грудня 2015 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказала, що з 01 листопада 2011 року вона на підставі безстрокового трудового договору працювала у відповідача на посаді вчителя англійської мови. У грудні 2014 року вона подала відповідачу заяву про надання їй щорічної оплачуваної відпустки за весь період роботи, а також попросила виплатити всю заборгованість із заробітної плати та нарахувати і виплатити їй кошти за невикористану відпустку.
Однак, 27 січня 2015 року її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за відсутність на робочому місці без поважних причин з 31 грудня 2014 року по 27 січня 2015 року. При цьому роботодавець не виплатила їй заборгованість із заробітної плати за 2013-2014 роки та компенсацію за невикористану відпустку, спричинивши моральні страждання, що виражаються у погіршенні стану здоров`я.
Враховуючи зазначене, позивач просила суд визнати наказ № 39 від 27 січня 2015 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". протиправним, поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді викладача англійської мови, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, заборгованість із заробітної плати за 2013-2014 роки в розмірі 27 279 грн, невиплачену компенсацію за невикористану відпустку за 2011-2014 роки у розмірі 2 927,52 грн та у відшкодування моральної шкоди - 10 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 27 279 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2 927,52 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач з 31 грудня 2014 року була відсутня на робочому місці та не заперечувала цих обставин, а тому наказ відповідача про її звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України є законним. Відповідач, заперечуючи факт невиплати позивачу заробітної плати, а також використання нею щорічної оплачуваної відпустки, на підтвердження зазначеного не надав належних та допустимих доказів. Розмір моральної шкоди оцінений судом у сумі 1 000 грн.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2015 року частково задоволено апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 .
Змінено рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2015 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, зменшено цей розмір з 1 000 грн до 100 грн.
Рішення апеляційного суду мотивовано відсутністю письмових доказів, які б підтверджували факт отримання позивачем заробітної плати за період з січня 2013 по грудень 2014 року, а також доказів на підтвердження того, що за вказаний період ОСОБА_1 надавалась щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 24 календарних дні, та наявністю у зв`язку із цим підстав для стягнення моральної шкоди, розмір якої слід зменшити до 100 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ФОП ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що чинним законодавством не встановлений обов`язок приватного підприємця, яким є відповідач, документально фіксувати факт передачі найманому працівнику коштів, виплачених в якості заробітної плати. Позивач протягом усього часу перебування з відповідачем у трудових відносинах отримувала заробітну плату, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а також показаннями свідків, яким суди не надали належної правової оцінки. У судових рішеннях не наведено підстави стягнення на користь позивача моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір.
У березні 2016 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2015 року в незміненій судом апеляційної інстанції частині.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 трудового договору, остання з 01 листопада 2011 року була прийнята на роботу вчителем англійської мови безстроково.
Наказом № 39 від 27 січня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України у звʼязку із прогулом без поважної причини.
Між сторонами відсутній спір щодо розміру заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Норми законодавства про працю поширюються, в тому числі на трудові відносини, що виникають між працівником та фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до положень частини першої статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (частина перша статті 115 КЗпП України).