Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 640/15833/16-ц
провадження № 61-44536св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова, у складі судді Шмадченко С. І., від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Бровченко І. О., Колтунової А. І., Кружиліної О. А., від 07 серпня 2018 року.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона на підставі іпотечного договору № 1076, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І., є власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаному приміщенні зареєстровані відповідачі, які у родинних стосунках з нею не перебувають, права користування відповідно до положень статті 405 ЦК України та частини першої статті 156 ЖК Української РСР не мають, спільного господарства не ведуть, угод про порядок користування цим приміщенням не укладали, за комунальні послуги не сплачують, чим порушують її права як власника, зокрема щодо розпорядження належним їй майном.
Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просила позов задовольнити, визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки ОСОБА_2, ОСОБА_3 не є власниками спірної квартири, без згоди ОСОБА_1 проживають у спірній квартирі, створюють перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні своїм майном.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в силу положень пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню, оскільки доказів того, що ОСОБА_2 належним чином була повідомлена про день та час розгляду справи 29 листопада 2017 року матеріали справи не містять.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування. Відповідачі не є членами сім`ї позивача, створюють останній перешкоди у здійсненні права власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 серпня 2018 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про судове засідання суду першої інстанції 29 липня 2017 року, в якому було ухвалено оскаржуване судове рішення, розглянув справу в порядку спрощено провадження, питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження при відкритті провадження не розглядалося. При вирішенні спору судами не надано належної оцінки обставинам справи, які свідчать про те, що при укладенні договору іпотеки на ОСОБА_2 зі сторони її чоловіка чинився психологічний тиск, останній спонукав до укладення договору іпотеки всупереч її волі. Також судами не враховано, що в іншому судовому процесі розглядаються цивільні справи № 640/3418/16-ц та № 640/11483/17 (про вселення ОСОБА_2 ), які мають значення для вирішення цієї справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
15 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 640/15833/16-ц розподілено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, призначено до судового розгляду колегію у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі іпотечного договору № 1076 від 23 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І., є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності набуто шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно № 105778088.
Згідно з відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України у Харківській області від 20 жовтня 2016 року відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_3 зареєстровані у належній позивачу квартирі.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є і не були членами сім`ї ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Частинами першою-третьою статті 400 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.