Постанова
Іменем України
04 травня 2020 року
м. Київ
справа № 552/8510/17
провадження № 61-38669св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Полтавська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави у складі судді Самсонової О. А.
від 16 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Абрамова П. С., Гальонкіна С. А.,
від 17 травня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Полтавської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.
Позов мотивовано тим, що з 18 січня 1990 року вона проживає і користується квартирою
АДРЕСА_1 , утримує вказане майно, оплачує вартість комунальних послуг, здійснює ремонт квартири. Цим нерухомим майном користується відкрито та добросовісно, але в силу обставин, що склалися, вона позбавлена можливості приватизувати вказану квартиру у встановленому законом прядку. Тому просила суд визнати за нею право власності на вказану квартиру за набувальною давністю.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області
від 17 травня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачка вселилася у спірну квартиру як член сім`ї наймача, тобто вона користувалася спірною квартирою на праві постійного користування житлом. Таким чином відсутності підстави, установлені статтею 344 ЦК України, для визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона з 18 січня 1990 року зареєстрована та постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Зазначала, що оскільки з 2005 року житловий будинок по
АДРЕСА_1 є безхазяйним, а позивач утримує та фактично відкрито володіє квартирою № 7 вже більше 10 років є підстави для застосування до даних правовідносин положення статті 344 ЦК України.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі рішення виконкому Київської районної Ради народних депутатів м. Полтави від 18 січня 1990 року № 2114 ОСОБА_2 видано ордер
від 24 січня 1990 року НОМЕР_1 на право вселення у квартиру
АДРЕСА_1 на склад сім`ї з трьох осіб: ОСОБА_2 - квартиронаймач, ОСОБА_1 - дочка, ОСОБА_4 - син (а. с.21).
В подальшому ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 (а. с. 7).
Також встановлено, що позивач більше десяти років постійно проживає та зареєстрована за адресою вказаної квартири (а. с. 5, 6).
Житловий будинок, у якому розташована спірна квартира, перебував на балансі ЗАТ "Електрод", який визнано банкрутом та ліквідовано. Запис державної реєстрації припинення юридичної особи від 03 січня 2012 року №15881170010009153 (а. с. 17).
На час розгляду справи будинок до комунальної власності міста прийнято не було.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.