Постанова
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 462/4435/15-ц
провадження № 61-21573св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова у складі судді Румілової Н. М. від 01 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Ніткевича А. В., Струс Л. Б., від 23 жовтня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що всупереч вимогам закону відповідач на землях комунальної власності міста біля буд. АДРЕСА_1 самочинно встановила збірно-розбірну бетонну огорожу. Згідно із висновком комісії від 21 квітня 2015 року, який затверджений розпорядженням районної адміністрації від 18 травня 2015 року, ОСОБА_2 рекомендовано у термін до 01 червня 2015 року демонтувати огорожу. Однак відповідач ухиляється від добровільного виконання зазначеного розпорядження.
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про демонтаж збірно-розбірної огорожі.
В обґрунтування позову вказав, що встановлена огорожа порушує його право як співвласника будинку, він не має доступу до зовнішніх стін будинку та вікон, оскільки огорожею перекритий до них доступ, чим порушуються його права власності, також під загрозою протипожежна безпека будинку.
Просив зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати самочинно встановлену збірно-розбірну огорожу.
Ухвалою Залізничного районного суда м. Львова від 18 липня 2016 року позови обʼєднані в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 серпня 2019 року позовні вимоги Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_1 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати самочинно встановлену на землях комунальної власності міста біля буд. АДРЕСА_1 збірно-розбірну бетонну огорожу довжиною 9,5 м.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не отримувала дозвіл районної адміністрації на установлення огорожі, а самовільно її установила, що не відповідає вимогам Положення про порядок влаштування огорож у м. Львові, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 вересня 2011 року № 834, та свідчить про недотримання відповідачем принципу добросусідства, порушення норм земельного законодавства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Скасовано рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 серпня 2019 року в частині задоволення позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії та закрито провадження у справі у цій частині.
В решті рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що самовільно установивши огорожу, відповідач порушила норми земельного законодавства та благоустрою території, а також права ОСОБА_1, як суміжного землевласника, тому ці права підлягають захисту шляхом зобовʼязання ОСОБА_2 здійснити демонтаж самовільно встановленої огорожі.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради скасовано із закриттям провадження у цій справі, оскільки такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не повно зʼясували обставини справи, зокрема те, що спірна огорожа є збірно-розбірною, установлена на належній відповідачу земельній ділянці, а тому не є самовільно побудованою. АДРЕСА_1, на якій розміщена спірна огорожа, не є магістральною та не відноситься до історичної частини міста, а тому встановлення цієї огорожі не потребувало дозволу та згоди співвласника будинку ОСОБА_1, права якого не порушені внаслідок встановлення позивачем спірної огорожі.
Касаційна скарга містить доводи лише у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому законність й обґрунтованість оскаржуваних судових рішень переглядається судом касаційної інстанції лише у цій частині відповідно до вимог статті 400 ЦПК України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 грудня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою з її доводами та законністю й обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно із довідкою Львівського комунального підприємства "Скнилівок" від 03 червня 2015 року будинок АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності сім`ї ОСОБА_2 та сім`ї ОСОБА_1, при цьому ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належить по 5/18 часток будинку кожному .
ОСОБА_2 встановила біля цього будинку збірно-розбірну бетонну огорожу довжиною 9,5 м.
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради із заявою, в якій просив перевірити та вжити заходи щодо самочинно встановленої ОСОБА_2 бетонної огорожі.
12 березня 2015 року комісією в складі працівників Львівського комунального підприємства "Скнилівок" складено акт-попередження відносно ОСОБА_2 про здійснення нею самовільного будівництва у виді самочинно влаштованої бетонної огорожі біля будинковолодіння АДРЕСА_1 .
Висновком міжвідомчої комісії від 21 квітня 2015 року ОСОБА_2 рекомендовано у термін до 01 червня 2015 року демонтувати збірно-розбірну бетонну огорожу, самочинно встановлену на землях комунальної власності міста біля частини житлового будинку
АДРЕСА_1. 30 березня 2015 року адміністративною комісією при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради прийнято постанову № 47 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн на ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП, зокрема за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.