Постанова
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 715/856/16-ц
провадження № 61-12481св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 10 січня 2018 року в складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Одинака О. О., Яремка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання договору дарування недійсним.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 22 квітня 2012 року між ним та його сином ОСОБА_2 укладений договір дарування, за умовами якого він подарував останньому житловий будинок АДРЕСА_1 .
Зазначав, що він є особою похилого віку, має хронічні захворювання, залишився один, у зв`язку із чим потребує постійного догляду та сторонньої допомоги. Його син, запропонував йому догляд, матеріальну допомогу та попросив подарувати йому спірний житловий будинок, пообіцявши при цьому виділити йому дві кімнати в житловому будинку для проживання, піклуватися та доглядати за ним довічно, на що він погодився.
При укладанні договору дарування він не усвідомлював його наслідків, а саме - переходу права розпорядження майном до відповідача, не надавав значення змісту договору і вважав, що відповідач повинен доглядати за ним довічно. Після укладання договору дарування відповідач здійснював за ним відповідний догляд. Проте, протягом майже трьох років відповідач за ним не доглядає, не турбується про його здоров`я, а навпаки вимагає від нього пенсію, ображає, заявляє, щобудинок йому не належить і він не має ніякого права на проживання і користування цим майном, погрожував фізичною розправою.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати договір дарування від 22 квітня 2012 року, укладений між ним та ОСОБА_2 недійсним з підстав, передбачених статтями 228, 229, 233 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
У червні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 звернулись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Стерченської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, визнання недійсними свідоцтва про право власності та договору дарування житлового будинку.
Зустрічні позовні вимоги мотивували тим, що житловий будинок
АДРЕСА_1 , який їхній батько ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2, належав колгоспному двору, членами якого були ОСОБА_1 - голова двору, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_2, а тому кожному з них належить по 1/7 частині спірного будинку. Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх мати та дружина позивача за первісним позовом ОСОБА_7, після смерті якої відкрилась спадщина на 1/7 частини зазначеного вище будинку.
Незважаючи на це, рішенням виконавчого комітету Стерченської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 29 березня 2012 року право власності на спірний будинок визнано за ОСОБА_1 та на підставі цього рішення 19 квітня 2012 року йому видано свідоцтво про право власності на зазначене вище нерухоме майно.
Вважають, що оформивши на себе право власності та подарувавши ОСОБА_2 спірний житловий будинок, ОСОБА_1 порушив їхнє право на це майно.
Посилаючись на викладене, позивачі за зустрічним позовом, просили визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Стерченської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 29 березня 2012 року № 13 про визнання права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13 квітня 2012 року, видане виконавчим комітетом Стерченської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 22 квітня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 червня 2016 року первісний та зустрічний позови об`єднано в одне провадження.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 серпня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір дарування житлового будинку укладений ним під впливом помилки і він мав намір укласти договір довічного утримання.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та безпідставності.
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що фактична передача позивачем відповідачу житлового будинку за оспорюваним договором відбулася до укладення договору дарування, певний час після його укладення сторони не проживали разом, спірний будинок не був єдиним житлом позивача.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог не оскаржувалось.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року касаційну скаргу представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_9 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи ухвалу апеляційного та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходила з того, що апеляційний суд не перевірив наявність чи відсутність неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло б на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, чи підтверджуються такі обставини потребою позивача у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; чи була фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірному житловому будинку після укладення договору дарування.
Останньою постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 січня
2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 задоволено. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 серпня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним внаслідок помилки скасовано. Позов ОСОБА_1, задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 23 квітня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 до ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Тимофтій Л. М. за реєстровим № 523. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що при укладенні договору дарування волевиявлення позивача не було спрямоване на добровільне та безоплатне відчуження належного йому майна на користь обдарованого
ОСОБА_2 , а тому рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного підлягає скасуванню.
Такого висновку апеляційний суд дійшов з врахуванням того, що на момент укладання оспорюваного договору позивач був особою похилого віку, у зв`язку із чим потребував догляду й сторонньої допомоги, при цьому після укладення договору постійно проживав у спірному житловому будинку, який є його єдиним житлом.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У лютому 2018 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 10 січня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 просив визнати оспорюваний договір дарування недійсним з підстав, передбачених статтями 228, 229, 233 ЦК України, які є взаємовиключними, на що апеляційний суд уваги не звернув. Крім того, апеляційним судом зазначено, що оспорюваний правочин вчинений позивачем під впливом помилки, проте не враховано, що в суд першої інстанції позивач особисто підтвердив, що нотаріус роз`яснювала йому зміст договору, наслідки його підписання, при цьому текст договору було прочитано нотаріусом позивачу, після чого надано для ознайомлення.
Крім того, зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки та мотиви з яких було скасовано судом касаційної інстанції попереднє судове рішення апеляційного суду, не встановив чи потребував позивач постійного догляду та сторонньої допомоги.
Апеляційним судом зазначено про те, що подарований житловий будинок був єдиним житлом позивача, при цьому не враховано, що до спірного житлового будинку позивач переїхав після укладання оспорюваного правочину, до цього часу він проживав в іншому населеному пункті.
У квітні 2018 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому зазначає про безпідставність її доводів та правильність висновків апеляційного суду про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування.
Зазначає, що доводи касаційної скарги про те,що позивач не визначився з підставою визнання недійсним договору дарування спростовуються як рішенням суду першої інстанції, так і постановою апеляційного суду, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що позивач оспорює договір дарування саме з підстав вчинення ним цього правочину під впливом помилки.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховано висновків, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року спростовуються змістом оскаржуваної відповідачем постанови апеляційного суду.
Посилання відповідача на те, що фактична передача житлового будинку відбулася до укладання договору дарування та на те, що позивач переїхав до спірного будинку після укладання договору дарування, спростовуються матеріалами справи. Так, позивач проживав в іншому населеному пункту в будинку своєї другої дружини, який за заповітом, після її смерті успадкував відповідач. Позивач мав намір залишити в спадок йому і спірний будинок, але тільки після його смерті та за умови його утримання та догляду відповідачем, що свідчить про те, що він не усвідомлював наслідків оспорюваного правочину. Після смерті своєї другої дружини він дійсно місяць проживав в її будинку, після чого переїхав у спірний житловий будинок, в якому жив разом з відповідачем. ОСОБА_2 доглядав за ним та господарством. Проте, після другого одруження поведінка відповідача різко змінилась, він вигнав позивача з будинку та заявив, що він не має на нього права. Освідомивши, що він вчинив правочин, не усвідомлюючи його правову природу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У березні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 передано судді Коротуну В. М.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 10 січня 2018 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу. Зупинено дію постанови апеляційного суду Чернівецької області від 10 січня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справупризначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 10 січня 2018 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого
2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 далі -ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.