Постанова
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 523/18422/14-ц
провадження № 61-13849 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представника позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
третя особа - ОСОБА_4 ;
представник третьої особи - ОСОБА_5 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2016 року у складі судді Виноградової Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4, про зобов`язання вчинити дії, визнання договорів припиненими.
Позовна заява мотивована тим, що 28 липня 2012 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю., за яким ОСОБА_3 надала їй у борг суму у розмірі 196 947 грн 52 копійки, що в еквіваленті складало 24 640 доларів США, за курсом Національного банку України станом на 28 липня 2012 року.
Відповідно до пункту 5 договору вона зобов`язалась на вимогу ОСОБА_3 сплачувати боргову суму, що в еквіваленті складало 24 640 доларів США згідно з графіком.
У той же день для забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором позики між нею та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку ОСОБА_3 нежитлові приміщення, загальною площею 39,4 кв. м, розташовані по АДРЕСА_1 .
27 червня 2013 року вона намагалась повернути ОСОБА_3 залишок заборгованості у розмірі 147 710 грн 64 коп., що в еквіваленті складало 18 480 доларів США, однак остання відмовилась, посилаючись на те, що їй вигідніше не приймати від неї грошові кошти та забрати предмет іпотеки.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: розірвати договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. за № 936, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; зобов`язати ОСОБА_3 прийняти від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 147 710 грн 64 коп., що в еквіваленті станом на 27 червня 2013 року складало 18 480 доларів США; визнати припиненим договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. 28 липня 2012 року за № 938, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, після прийняття ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики встановити порядок виконання рішення, визначивши, що це рішення у разі його виконання є підставою для виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про арешт предмету іпотеки.
У серпні 2015 року ОСОБА_4 пред`явив до суду позов до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення суми боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 19 лютого 2015 року ОСОБА_3 отримала від нього грошові кошти у сумі 22 440 доларів США в рахунок повного виконання ОСОБА_4 зобов`язань ОСОБА_1 за договором позики від 28 липня 2012 року, що підтверджується заявою кредитора за договором позики ОСОБА_3, яка посвідчена 19 лютого 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л. Г., в реєстрі № 254.
Вважав, що відповідно до статей 512, 514, 516 ЦК України фактично відбулася заміна кредитора за договором позики від 28 липня 2012 року та починаючи з 19 лютого 2015 року він став новим кредитором за договором позики і до нього перейшли усі права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Позичальник не виконала свої зобов`язання за договором позики, борг не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 23 травня 2016 року становила 1 064 742 грн 92 коп., з яких: основний борг у розмірі 554 433 грн 13 коп., що еквівалентно 22 тис. доларам США; штраф, передбачений пунктом 8 договору позики, у розмірі 44 562 грн 33 коп.; пеня, передбачена пунктом 8 Договору позики, у розмірі 465 747 грн 46 коп.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь вказану суму боргу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_4 об`єднано в одне провадження.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2016 року, з урахуванням ухвали суду від 24 листопада 2016 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано ОСОБА_4 кредитором у зобов`язаннях, що виникли за договором позики від 28 листопада 2012 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. 28 липня 2012 року, реєстровий № 936. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суму боргу у розмірі 1 064 742 грн 92 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що доказів того, що кредитор відмовився отримувати від ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок повернення позики до суду надано не було, а визначення грошового зобов`язання в іноземній валюті не суперечить вимогам закону.
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статей 512, 514, 516 ЦК України фактично відбулася заміна кредитора за договором позики від 28 липня 2012 року та, починаючи з 19 лютого 2015 року, новим кредитором став ОСОБА_4, до якого перейшли усі права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Оскільки ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконала, з неї на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню сума боргу розмірі, визначеному згідно з умовами договору та вимогами закону.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
ПостановоюОдеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов щодо переуступки права вимоги та передача прав первісного кредитора новому кредитору відбулася шляхом оформлення нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3, а договором позики від 28 липня 2012 року не передбачено заборони заміни кредитора та не передбачено отримання згоди боржника на таку заміну, не містить такої заборони і законодавство України. Відтак, наявні підстави для задоволення позову ОСОБА_4 .
В частині позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, вказав, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 скористалася своїм правом виконати обов`язок щодо повернення грошових коштів за договором позики від 28 липня 2012 року в порядку, визначеному пунктом 2 частини першої статті 537 ЦК України. Суд зазначив, що надані позивачем до суду апеляційної інстанції копії листів ОСОБА_1 до ОСОБА_3 від 15 липня 2013 року, 20 вересня 2013 року та накладні № 5964171, № 6072522 , якими, нібито, підтверджується факт відмови кредитора ОСОБА_3 отримувати від ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок повернення позики, не приймаються до уваги, оскільки останні не були надані до суду ні до початку розгляду по суті, ні під час судового розгляду справи, нею не доведено, що вказані докази подано несвоєчасно з поважних причин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 523/18422/14-ц з Суворовського районного суду м. Одеси.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що виконання обов`язку боржника третьою особою за відсутності волі (згоди) боржника можливе виключно за наявністю одночасно таких умов: 1) наявність у третьої особи права на майно боржника (право оренди, право застави тощо); 2) наявність небезпеки втрати третьою особою такого права.
Здійснення виконання третьою особою зобов`язання боржника перед кредитором за наявністю в сукупності зазначених умов зумовлює перехід прав кредитора в зобов`язанні до третьої особи.
Боржник ОСОБА_1 у будь-якій формі своєї згоди на виконання її обов`язку третьою особою - ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 не надавала, між ними відсутні будь-які домовленості із цього приводу, у ОСОБА_4 відсутні будь-які права на майно ОСОБА_1, зокрема, на предмет іпотеки, яким було забезпечено позику ОСОБА_1, які надавали б йому право діяти без згоди боржника, що виключає заміну кредитора на підставі пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України у зв`язку із виконанням обов`язку боржника третьою особою.
У той же час відступлення права вимоги як підстава для заміни кредитора у зобов`язанні передбачає передачу кредитором свого права вимоги до боржника іншій особі, який стає новим кредитором у невиконаному зобов`язанні.
З урахуванням наведеного, відносини між сторонами зводяться до виконання зобов`язання боржника перед кредитором третьою особою, які суд, на її думку, невірно визначив як відступлення права вимоги (цесію).
Визначаючи підставу та порядок заміни кредитора у зобов`язанні відступленням права вимоги суд, досліджуючи зміст та форму заяви ОСОБА_3 від 19 лютого 2015 року, на її думку, припустився хибних висновків щодо дійсного змісту такої заяви та нібито дотримання первісним та новим кредиторами належної форми здійснення заміни уповноваженої сторони зобов`язання за договором позики.
Зазначала, що заява ОСОБА_3 від 19 лютого 2015 року за своєю природою та змістом не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України та констатує лише факт звернення ОСОБА_3 "до компетентних органів або до усіх, кого це стосується" із повідомленням про отримання від ОСОБА_4 грошей в сумі 22 440 доларів США, що були передані нею ОСОБА_1 за договором позики... в рахунок повного виконання ОСОБА_4 зобов`язань ОСОБА_1 за вищевказаним договором позики".
За викладеною в повідомлені інформацією значиться виконання ОСОБА_4 обов`язку ОСОБА_1 повернути позику ОСОБА_3, однак не містить навіть натяку на будь-які дії ОСОБА_3, спрямовані на передачу ОСОБА_4 права вимоги до ОСОБА_1 за договором позики.
Також зазначала, що судами безпідставно не взято до уваги надані нею докази того, що ОСОБА_3 відмовилася від отримання грошових коштів.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 надала ОСОБА_7 у борг грошову суму у розмірі 196 947 грн 52 коп., що в еквіваленті складало 24 640 доларів США за курсом Національного банку України станом на 28 липня 2012 року.
Відповідно до пункту 5 вказаного договору позики, ОСОБА_1 зобов`язалась на вимогу ОСОБА_3 сплачувати боргову суму, що в еквіваленті складає 24 640 доларів США згідно з графіком: суму еквівалентну 440 доларам США з 28 серпня по 30 серпня 2012 року; суму еквівалентну 440 доларам США з 28 вересня по 30 вересня 2012 року; суму еквівалентну 440 доларам США з 28 жовтня по 30 жовтня 2012 року; суму еквівалентну 440 доларам США з 28 листопада по 30 листопада 2012 року; суму еквівалентну 440 доларам США з 28 грудня по 30 грудня 2012 року; суму еквівалентну 22 440 доларам США до 30 січня 2013 року.
У той же день для забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку нежитлові приміщення, загальною площею 39,4 кв. м, розташовані по АДРЕСА_1 .
Судом також встановлено, що станом на 28 липня 2013 року ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за договором позики було передано грошову суму еквівалентну 2 200 доларів США та залишилось невиконаними грошових зобов`язань на суму 22 440 доларів США.
19 лютого 2015 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 22 440 доларів США у рахунок повного виконання ОСОБА_4 зобов`язань ОСОБА_1 за договором позики від 28 липня 2013 року, що підтверджується заявою ОСОБА_3, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л. Г. 19 лютого 2015 року, в реєстрі № 254.