ПОСТАНОВА
Іменем України
07 травня 2020 року
Київ
справа №826/23058/15
адміністративне провадження №К/9901/17305/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду від 21.11.2016 у складі колегії суддів: Добрянської Я.І. (головуючої), Кузьменка В.А., Федорчук А.Б. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017 у складі колегії суддів: Оксененка О.М. (головуючого), Губської Л.В., Федотова І.В. у справі №826/23058/15 за позовом громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. Громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 643-15 від 07.09.2015 про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Постановою Окружного адміністративного суду від 21.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017, в позоі відмовлено.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянка Російської Федерації, народилася у м. Грозний, одружена, має 5 неповнолітніх дітей, за віросповіданням мусульманка. До України прибула 28.11.2011 легально залізничним транспортом з Російської Федерації.
3.2. У анкеті позивач повідомила, що залишила Російську Федерацію по політичним причинам, оскільки зазнала переслідувань через свого чоловіка, який приймав участь в російсько-чеченській війні в 1994-1996 роках.
3.3. У 2000 році позивач разом із чоловіком та дітьми виїхала до Азербайджану, де проживала до 2009 року. В 2009 році родина заявниці разом із нею переїхала до Польщі (м. Замбров), де проживали до 2011 року. Зі слів заявника вони зверталися за захистом до влади цієї країни, але двічі їм відмовляли і коли рішення про відмову вже не підлягало оскарженню, її з дітьми депортували до Російської Федерації. В Чеченській Республіці позивач народила п`яту дитину, і вирішивши, що проживати там небезпечно переїхала до України. Заявниці потрапила до України легально, залізничним сполученням в 2011 році.
3.4. До органів міграційної служби звернулася 24.01.2012. За результатами розгляду її заяви ДМС України прийнято рішення № 343-12 від 10.08.2012 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення було оскаржено позивачем в судовому порядку.
3.5. Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 громадянці Російської Федерації відмовлено в задоволенні позовних вимог. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.01.2014 було відмовлено у відкритті касаційного провадження.
3.6. 07.10.2014 позивач повторно звернулася до управління державної міграційної служби України в Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.7. За результатами розгляду особової справи позивача, 04.08.2015 управлінням державної міграційної служби України в Київській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно зазначеного висновку відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо його загрози, безпеці чи свободи в країні походження через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
3.8. Рішенням відповідача № 643-15 від 07.09.2015 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.
3.9. Повідомленням управління державної міграційної служби України в Київській області від 21.09.2015 №46 позивача повідомлено про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.5. Позивач, вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом.
4. Відмовляючи в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що орган міграційної служби у спірних прововідносинах діяв з дотриманням законодавчо визначеного порядку розгляду заяви позивача та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивач звернулася із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
6. Касаційна скарга аргументована неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема приписів Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту".
7. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як такі, що є законними та обгрунтованими.
7.1. Третя особа правом подачі відзиву на касаційну скаргу позивача не скористалася.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
8. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
9. Поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця, зокрема: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.