ПОСТАНОВА
Іменем України
07 травня 2020 року
Київ
справа №640/19723/18
адміністративне провадження №К/9901/23771/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №640/19723/18
за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року (суд у складі головуючого судді - Аблова Є.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Василенка Я.М., суддів: Кузьменка В.В., Шурка О.І.)
І РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 08 січня 2019 року, просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене Наказом №442 від 06 листопада 2018 року;
- зобов`язати відповідача розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно позивача;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму компенсації завданої немайнової шкоди у розмірі 1 000 000, 00 грн.
2. Протокольною ухвалою суду від 19 березня 2019 року замінено відповідача на Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (Управління Державної міграційної служби України в Київській області) про відмову громадянину Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії Дейвісу Джону Кліфтону в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене Наказом № 442 від 06.11.2018.
Зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
5. Верховний Суд ухвалою від 22 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі №640/19723/18 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.
6. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши мотиви, викладені у його позовній заяві та рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. 16.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області з заявою - анкетою (№ 275) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка обґрунтована тим, що позивач має побоювання виявитися жертвою переслідування за ознаками його національності та політичними переконаннями. Разом з заявою позивачем були подані наступні документи: копія посвідки на постійне проживання; копія британського паспорту; 6 фотографій. Також, позивач зобов`язався забезпечити усі зазначені документи, які засвідчують причини для його переслідування.
8. Позивачем була заповнена анкета особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (№ 275 від 16.10.2018), реєстраційний листок на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та протокол ознайомлення з прийнятим рішенням за заявою, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
9. 16.10.2018 ОСОБА_1 видана довідка про звернення за захистом в Україні, яка дійсна до 16.11.2018.
10. Цього ж дня позивач отримав запрошення на співбесіду для уточнення відомостей та анкетних даних на 30.10.2018 о 09:00 год.
11. Відповідно до протоколу співбесіди від 30.10.2018 (справа № 2018 KV 0275), ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянин Сполученого Королівства Великобританії, національність - Британець, має вищу освіту, одружений на ОСОБА_6 (4 дружина), має 4 дітей, у вересні 2014 року прибув літаком до України, має посвідку на проживання в Україні (безстроково), має бізнес в Україні.
12. У протоколі співбесіди позивач зазначив, що він народився у 1961 році у Південному Уельсі та був усиновлений у віці 3 тижнів. Виріс позивач в Англії. Зазначив, що між Уельсом та Англією існує велика ворожнеча, ненависть місцевого населення один до одного, у зв`язку з чим проти нього почались етнічні переслідування, а саме: вандалізм, пошкодження його машини, кидання цегли у вікна будинку, проливання фарби на будинок, насилля на вулиці.
13. Крім того посилався на те, що у 2004 році він зі своєю дружиною поїхав у відпустку в Гімалаї (Індія), де з його дружиною стався нещасний випадок, вона впала з гори та померла. У 2011 році, через вісім років після смерті дружини (вже колишньої), Уельська поліція без жодних підстав почала розслідування стосовно смерті його дружини, та у листопаді поліція прибула до його дому та заарештувала його за обвинуваченням у вбивстві колишньої дружини. У подальшому його допитували та помістили до в`язниці суворого режиму, де він перебував 15 місяців. У 2013 році його випустили із в`язниці та обвинувачення були зняті, у зв`язку зі встановленням факту фальсифікації Уельською поліцією справи. Зазначена справа набула розголосу, позивач виступав на телебаченні, де публічно критикував расистські дії з боку Уельської поліції. Після публічних виступів він почав отримувати погрози від Уельської поліції та почались його переслідування.
14. Також з протоколу співбесіди вбачається, що у 2015 році без його відома був проведений судовий процес де його було визнано винним у вчиненні злочину, який стосується його діяльності, як бухгалтера. 08.10.2018 року його затримала поліція за міжнародним запитом (Інтерпол), однак у зв`язку з відсутністю вироку, суд відмовив у його екстрадиції. Вважає, що зазначені дії мають на меті його переслідування, у зв`язку з чим шукає захисту в Україні.
15. 06.11.2018 управлінням виданий наказ № 442, яким, на підставі частин 4, 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на підставі письмового висновку заступника начальника відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Васильонка С.В. від 06.11.2018, громадянину Великобританії ОСОБА_1 було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. 06.11.2018 управлінням складено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 183, в якому зазначено, що ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо нього смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, розглядаючи справу по суті, прийшов до висновку, що оскаржуваний наказ № 442 від 06.11.2018 був прийнятий протиправно та з порушеннями норм чинного Конституції України та всупереч положень Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. У касаційній скарзі касатор вказав, що ним правомірно прийнято рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою. Тобто, як вказує касатор, у позивача відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
20. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла таких висновків.
21. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Відповідно до пункту 1 частини 1статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року № 3671-VI, біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
23. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
24. Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25. Відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
26. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
27. Приписами частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
28. Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
29. Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
30. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
31. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина 2 статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").