Постанова
Іменем України
04 травня 2020 року
м. Київ
справа № 522/8534/18-ц
провадження № 61-1987св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, витрат, пов`язаних зі службовим відрядженням, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніза касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2019 року у складі судді Єршової Л. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем і працював на посаді головного спеціаліста Ширяївської філії Захарівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області.
Наказом управління виконавчої дирекції Фонду в Одеській області від 21 грудня 2017 року № 467-к "По особовому складу" його звільнено з посади головного спеціаліста відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області з 29 грудня 2017 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивач вважав, що звільнення було проведено незаконно, оскільки відповідач не повідомив його про звільнення та про скорочення займаної ним посади, не розглянув питання переважного права залишення на роботі. При цьому, на його думку, згода профспілкового комітету від 19 грудня 2017 року на його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є такою, що не має юридичного значення, оскільки профспілковим комітетом не були виконані вимоги частини третьої статті 43 КЗпП України.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним наказ від 21 грудня 2017 року № 467-к про його звільнення з роботи, поновити на посаді головного спеціаліста Ширяївської філії Захарівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2017 року по день прийняття судом рішення.
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з окремим позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про стягнення заборгованості із заробітної плати, витрат, пов`язаних зі службовим відрядженням, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що наказом управління виконавчої дирекції Фонду в Одеській області від 21 грудня 2017 року № 467-к "По особовому складу" його звільнено з посади головного спеціаліста відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 29 грудня 2017 року. Проте відповідач у порушення статті 116 КЗпП України не провів з ним повного розрахунку у день звільненні.
Позивач зазначав, що йому було нараховано та виплачено заробітну плату за серпень 2017 року, однак у подальшому із заробітної плати було утримано грошові кошти, а саме у вересні 2017 року 1 747,20 грн, у грудні 2017 року - 500,50 грн.
Також відповідач не розрахувався з ним за відрядження, в якому він був 01 серпня 2017 року разом з іншими працівниками Захарівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Одеській області.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь: несплачену заробітну плату в розмірі 2 247,79 грн; 236,10 грн витрат, пов`язаних зі службовим відрядженням; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30 грудня 2017 року по день прийняття рішення судом.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2018 року клопотання ОСОБА_1 та представника відповідача про об`єднання справ задоволено.
Об`єднано в одне провадження цивільну справу № 522/8534/18 (провадження № 2/522/6455/18) за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про стягнення заробітної плати, витрат, пов`язаних зі службовим відрядженням, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка знаходиться в провадженні судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л. С., з цивільною справою № 518/80/18 (провадження № 2/518/434/2018) за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка знаходиться у провадженні судді Ширяївського районного суду Одеської області Палія С. А.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільненню ОСОБА_1 передували зміни в організації виробництва і праві, що полягали у скороченні штату і чисельності працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області в цілому та його робочих органів, зокрема у зміні структури відділень, у зміні умов оплати праці та схеми посадових окладів, умов стимулювання праці працівників, про що 26 жовтня 2017 року позивач під підпис був попереджений та про можливе майбутнє звільнення.
З 29 грудня 2017 року вакантних посад працівників аналогічної кваліфікації для переведення або прийняття на роботу ОСОБА_1 в управлінні не було, тому при звільненні позивача порушень частини другої статті 40 КЗпП України не допущено.
При цьому розірвання зі ОСОБА_1 трудового договору проведено за попередньою згодою первинної профспілкової організації.
Щодо заробітної плати, то відповідачем помилково нараховано та виплачено заробітну плату деяким працівникам відділення, зокрема позивачу, за серпень 2017 року (у більшому розмірі, ніж це було передбачено), у зв`язку з чим здійснено відповідне утримання грошових коштів "коригування за серпень", однак позивачем обрано неправильний спосіб захисту його прав у цій частині.
Також суд зазначив, що наказ про відрядження ОСОБА_1 01 серпня 2018 року до м. Одеси відсутній, а відповідно до табелю обліку робочого часу працівників Захарівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Одеській області за серпень 2017 року позивач у серпні 2017 року відпрацював 22 восьмигодинних робочих дні, тому відсутні підстави для відшкодування йому витрат, пов`язаних зі службовим відрядженням.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення ОСОБА_1 проведено з дотриманням трудового законодавства, порушень відповідачем частини другої статті 40, 49-2 КЗпП України не допущено, отримано попередню згоду первинної профспілкової організації на звільнення позивача. Також з ОСОБА_1 відповідно до статті 116 КЗпП України проведено повний розрахунок при звільненні.
Щодо заробітної плати, яка спочатку була виплачена позивачу, а потім у порушення вимог статті 1215 ЦК України без його згоди відрахована із заробітної плати, то у цьому випадку належним способом захисту буде заявлення позовної вимоги про повернення відрахованих із заробітної плати сум, а не стягнення заборгованості із заробітної плати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині поновлення на роботі.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 522/8534/18-ц з Приморського районного суду м. Одеси.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, висновки судів не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, а відповідачем не доведено своїх заперечень проти позову.
У порушення статті 95 ЦПК України оскаржувані судові рішення ухвалено за відсутності в матеріалах справи належним чином посвідчених письмових доказів.
Суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року № 6- 491цс15, від 09 грудня 2015 року № 6-2123цс15, про те, що обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. За змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівнику були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
При цьому позивача не було попереджено про наступне вивільнення відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України за два місяці до вивільнення.
Також судами не взято до уваги твердження позивача, яке не спростовано відповідачем, що останнім не виконано вимогу статті 42 КЗпП України щодо переважного права залишення на роботі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2020 року управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Зазначало, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників діяв відповідно до вимог трудового законодавства, провівши всі дії, передбачені КЗпП України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.