Постанова
Іменем України
29 квітня 2020 року
місто Київ
справа № 522/8700/15-ц
провадження № 61-37962св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у квітні 2015 року звернувся суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 невиплаченого залишку за договором банківського вкладу від 27 грудня 2013 року № 328823/12782/370-13 у розмірі 623, 69 дол. США; пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за кожний день прострочення виконання договору у розмірі 3 % від суми, яка підлягає поверненню після закінчення строку його дії за період з 06 січня 2015 року до 27 березня 2017 року у розмірі 15 174 дол. США; на відшкодування моральної шкоди - 10 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 27 грудня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит"
(далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", банк) укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) "Пенсійний" № 328823/12782/370-13, відповідно до умов якого він передав банку грошові кошти у сумі 500, 00 дол. США терміном до 01 січня 2015 року зі сплатою 11, 10 % річних за користування коштами, а 10 січня 2014 року поповнив свій вклад на суму 157, 50 дол. США.
Стверджував, що ОСОБА_2 не вжив своєчасно необхідних заходів задля запобігання настання неплатоспроможності банку, не надав своєчасно реальної фінансової підтримки банку, у зв`язку з чим ОСОБА_2 як власник банку (якому належать 97, 6693 % активів банку) має нести відповідальність відповідно до частини п`ятої статті 58 Закону України "Про банк та банківську діяльність". Зазначив, що 06 січня 2015 року ним отримано частину депозитного вкладу та відсотків за ним, проте повністю депозитний вклад виплачено не було, тому має право на повернення депозитних коштів у повному обсязі, а також отримання 3 % річних від простроченої суми та відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог також зазначив, що відчуває себе приниженим, оскільки депозитний вклад підлягав поверненню 03 січня 2015 року, він постійно ходив до відділень банку, проте належні йому грошові кошти тривалий час не повертали. Вважав, що відсутні підстави для застосування положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки строк дії договору банківського вкладу закінчився 01 січня 2015 року, а тимчасова адміністрація введена в банку тільки восени 2015 року. Посилався на те, що унаслідок психологічних мук та страждань через неповернення його коштів у нього погіршився стан здоров`я, він вимушений був проходити лікування серцево-судинної системи.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Третя особа позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Справа розглядалася судами неодноразово.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором банківського вкладу у розмірі 623, 69 дол. США. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2015 року скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 3 % річних за порушення грошового зобов`язання та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 3 % річних за порушення грошового зобов`язання у розмірі 10, 97 дол. США. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши норми процесуального права, дійшов помилкового висновку щодо підстав заявленого позову та меж заявлених вимог та не звернув уваги на те, що позовні вимоги про застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, позивачем взагалі не заявлялися. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про незастосування положень частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" до спірних правовідносин, оскільки не врахували, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач отримав гарантовану Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" суму виплати у розмірі 200 000, 00 грн, його вимоги включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а тому стягнення залишку грошових коштів за депозитним вкладом регулюються виключено спеціальним Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". З огляду на те, що договір банківського вкладу укладений між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", у свою чергу ОСОБА_2 стороною договору не виступав та будь-яких договірних відносин з відповідачем не мав, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем ОСОБА_2 не порушувалися права позивача у зв`язку з невиплатою грошових коштів за депозитним вкладом. З огляду на те, що вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від первісних позовних вимог, враховуючи положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд зробив висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з таких підстав.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 05 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, додатково зазначив, що покладення відповідальності за зобов`язаннями банку на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичним. Така відповідальність може бути застосована до власників істотної участі лише у разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з вини таких власників. Таким чином, особа, яка вимагає відшкодування шкоди власником істотної участі банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди згаданими особами, розмір зазначеної шкоди, надати докази існування причинного зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами, що йому завдано шкоди внаслідок дій ОСОБА_2, а також причинний зв`язок між діями та/або бездіяльністю відповідача та виникненням такої шкоди.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 року та всі рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема, положення статті 1060 ЦК України, статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Закону України "Про захист прав споживачів". Заявник вважає, що належним відповідачем у справі є ОСОБА_2 як власник банку.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
У визначенні меж розгляду справи судом касаційної інстанції Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги зводяться до оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог, пред`явлених до відповідача ОСОБА_2 .
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 грудня 2013 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено договір-заяву № 328823/12782/370-13 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 370 днів у іноземній валюті, відповідно до умов якого ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок, відкритий у банку, грошові кошти у сумі 500, 00 дол. США строком до 01 січня 2015 року зі сплатою 11, 10 % річних за користування коштами.
Відповідно до пункту 2 договору за час користування коштами вкладу протягом строку, визначеного пунктом 1 цього договору-заяви, банк нараховує і виплачує вкладнику проценти за ставкою 11, 10 % річних.
Згідно з додатковою угодою від 10 січня 2014 року до договору про банківський строковий вклад (депозит) від 27 грудня 2013 року № 328823/12782/370-13 ОСОБА_1 здійснив поповнення свого банківського вкладу на суму 157, 50 дол. США. Після збільшення суми вкладу сума грошових коштів на депозитному рахунку склала 657, 50 дол. США.