Постанова
Іменем України
04 травня 2020 року
м. Київ
справа № 344/15313/16-ц
провадження № 61-16457св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування нежитлових приміщень за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування нежитлових приміщень.
Позов мотивовано тим, що 03 червня 2011 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір дарування нежитлових приміщень, площею 46,4 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 .
Зазначала, що на момент укладення договору вона перебувала під впливом тяжких обставин, спричинених втратою єдиної дочки і власною хворобою. Переживаючи хворобу, а потім смерть дочки, вона важко захворіла сама, потребувала постійного лікування, що вимагало значних витрат, а також догляду та підтримки. Як наслідок, вона уклала договір дарування, розраховуючи, що відповідач забезпечить їй засоби для лікування і проживання та буде доглядати за нею у випадку необхідності.
Укладаючи договір, вона помилилася, неправильно сприйняла фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статей 203, 215, 229 ЦК України просила суд визнати недійсним договір дарування нежитлових приміщень, площею 46,4 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1,укладений 03 червня 2011 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2017 року у складі судді Антоняка Т. М. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування нежитлових приміщень площею 46,4 кв. м по АДРЕСА_1 від 03 червня 2011 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1, укладаючи договір дарування, помилялася щодо наслідків такого договору, вважала, що відповідач буде зобов`язаний доглядати за нею, однак таких наслідків договір дарування не передбачає. Позивач здійснила вказаний правочин під впливом тяжких для неї обставин: смерть дочки та важкий після цього психологічний стресовий стан позивача, важкий хворобливий фізичний стан дарувальника, що не дозволяв самостійно займатися питаннями торгівлі чи оренди власних нежитлових приміщень, покладаючи намір у зв`язку з даруванням приміщень на подальшу підтримку від ОСОБА_2 та отримання коштів з оренди цього майна.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, задоволено.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2017 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської областівід 29 березня 2017 року про накладення арешту на приміщення магазину загальною площею 46,4 кв. м по АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявність помилки при укладенні договору дарування, тому у суду першої інстанції не було підстав для визнання договору дарування недійсним під впливом помилки.
Крім того, рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2016 року у справі № 344/10690/15-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування нежитлових приміщень від 03 червня 2011 року з підстав укладення спірного договору під впливом тяжкої обставини, тому правові підстави для визнання договору недійсним у порядку статті 233 ЦК України відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі, змінивши його в частині визнання спірного договору дарування недійсним з підстав, передбачених статтею 229 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 344/15313/16-ц з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2018 року.
Зупинено дію постанови Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У червні 2016 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову за недоведеністю, порушив норми процесуального права та неправильно оцінив докази, внаслідок чого неправильно встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, і застосував норми матеріального права.
Також апеляційний суд не врахував правових позицій Верховного Суду України про те, що відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі статей 203, 229 ЦК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Також зазначив, що апеляційний суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, для визнання договору дарування недійсним.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частиною першою та третьою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.