ПОСТАНОВА
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа №400/1622/19
адміністративне провадження №К/9901/30555/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Усенко Є.А.,
суддів: Олендера І.Я., Гімона М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 (суддя - Гордієнко Т.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019 (головуючий суддя - Вербицька Н.В., судді - Джабурія О.В., Кравченко К.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
У С Т А Н О В И В:
У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) від 21.02.2019 №Ф-19910-17 у розмірі 18ʼ 276,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався, зокрема на те, що контролюючий орган безпідставно визначив йому зобов`язання зі сплати єдиного внеску та сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) в зазначеному розмірі, оскільки впродовж 2017-2019 років, за які йому визначено борг зі сплати єдиного внеску, він, хоча і перебував на обліку в органах ДФС як фізична особа-підприємець, але підприємницьку діяльність не здійснював, був у трудових відносинах з ТОВ "Дніпрорегіонгаз", яке і було платником єдиного внеску за нього як роботодавець.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 03.07.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019, в задоволенні позову відмовив. Суд визнав, що вимога ГУ ДФС від 21.02.2019 №Ф-19910-17 про сплату недоїмки з єдиного внеску в розмірі 18ʼ 276,00 грн за 2017 рік, І-ІV квартали 2018 року правомірна, оскільки позивач у цей період був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому з 01.01.2017 зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок у розмірі, не нижче розміру мінімального страхового внеску, незалежно від фактичного отримання доходу (його відсутності) чи здійснення (не здійснення) підприємницької діяльності. При цьому суд відхилив доводи позивача стосовно того, що він як фізична особа-підприємець одночасно був найманим працівником і платником єдиного внеску за нього був його роботодавець, вказавши, що норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не встановлюють винятків щодо звільнення фізичних осіб-підприємців від сплати єдиного внеску, а позивач доказів про сплату ним єдиного внеску за 2017-2018 роки як фізичною особою-підприємцем суду не надав.
Позивач подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2019, у якій, посилаючись на порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи позивача в касаційній скарзі обґрунтовані посиланням, зокрема, на те, що впродовж 2017року - І кварталу 2019 року він був застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець (ТОВ "Дніпрорегіонгаз"), що виключає виникнення у нього обов`язку зі сплати єдиного внеску як підприємцем.
Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
У відповідності з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 15.01.2020 N 460-IX касаційна скарга, як така, що подана і розгляд якої не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач з 25.09.2013 по 29.03.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
21.02.2019 ГУ ДФС сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-19910-17, у якій повідомило про наявність у нього заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 18ʼ 276,72 грн (а.с. 13).
Нарахування цієї суми єдиного внеску здійснено в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 8448,00 грн - за 2017 рік; 2457,18 грн - за І квартал 2018 року, 2457,18 грн - за ІІ квартал 2018 року, 2457,18 грн - за ІІІ квартал 2018 року, 2457,18 грн - за ІV квартал 2018 року.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ʼʼПро оплату праціʼʼ, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.