ПОСТАНОВА
Іменем України
06 травня 2020 року
Київ
справа №2а-3494/09/2670
провадження №К/9901/60446/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Уханенка С. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства молоді та спорту України про визнання протиправним та скасування наказу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2018 року, ухваленого у складі колегії суддів: головуючого - Смолія І. В., суддів: Григоровича П. О., Каракашьяна С. К. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Федотова І. В., суддів: Літвіної Н. М., Сорочка Є. О.
І. Суть спору
1. У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Міністерства молоді та спорту України про визнання протиправним та скасування наказу від 27 березня 2008 року № 159-к та стягнення з відповідача коштів з урахуванням інфляції.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що йому відповідно до наказу Міністерства молоді та спорту України від 13 листопада 2007 року № 319-кв надано частину щорічної відпустки, а також нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати у розмірі 7552,31 гривень.
2.1. Однак 27 березня 2008 року відповідачем видано наказ № 159-к, яким проведено відрахування матеріальної допомоги на оздоровлення, нарахованої відповідно до наказу від 13 листопада 2007 року № 319-кв, із заробітної плати позивача.
2.2. Вважаючи наведений наказ таким, що суперечить нормам чинного законодавства України та завдає шкоди охоронюваним законом правам та інтересам, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Починаючи з 09 лютого 2007 року, ОСОБА_1 працював у Міністерстві у справах сім`ї, молоді та спорту на посаді начальника юридичного управління.
4. 13 листопада 2007 року позивач подав заяву на ім`я Міністра України у справах сім`ї, молоді та спорту про надання частини основної щорічної відпустки з 26 листопада 2007 року по 30 листопада 2007 року та про надання матеріальної допомоги на оздоровлення.
5. Наказом відповідача від 13 листопада 2007 року № 319-кв надано ОСОБА_1 щорічну основну відпустку тривалістю 5 календарних днів з 26 листопада 2007 року по 30 листопада 2007 року за період роботи з 09 лютого 2007 року по 08 лютого 2008 року та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.
6. Відповідно до довідки Державної служби туризму і курортів від 23 січня 2008 року ОСОБА_1 працював в державній службі на посаді начальника управління політики з 01 червня 2006 року по 08 лютого 2007 року. У 2007 році при звільненні ОСОБА_1 отримав компенсацію за невикористану відпустку 16 календарних днів, матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячного заробітку та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
7. На підставі статті 136 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" 27 березня 2008 року Міністерством у справах сім`ї, молоді та спорту видано наказ № 159-к "Про відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 ", яким проведено відрахування матеріальної допомоги на оздоровлення, нарахованої відповідно до наказу від 13 листопада 2007 року № 319-кв із заробітної плати позивача.
8. Згідно з листом Міністерства культури України від 20 листопада 2012 року № 2604/9/14-12 у відповідності з архівними матеріалами, переданих Державною службою туризму і курортів до Міністерства культури України, позивачу при звільненні у 2007 році було виплачено, зокрема, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2007 рік.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року, в позові відмовлено.
10. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05 жовтня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2012 року скасував, а справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
11. Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції вказав про ненадання судами оцінки довідці Державної служби туризму і курортів від 12 березня 2012 року, в якій зазначено, що матеріальна допомога позивачу не виплачувалась, а також довідці від 23 січня 2008 року, в якій зазначено, що допомога позивачу виплачувалась.
12. Разом з цим суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 127 КЗпП України наказ про відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок може бути виданий не пізніше одного місяця з дня виплати неправильно обчисленої суми.
13. За результатами нового розгляду рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року, в позові відмовлено.
14. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач двічі отримав матеріальну допомогу на оздоровлення за період роботи в Державній службі туризму і курортів з 01 червня 2006 року по 08 лютого 2007 року та в Міністерстві у справах сім`ї, молоді та спорту з 09 лютого 2007 року по 08 лютого 2008 року, а відтак відрахування матеріальної допомоги на оздоровлення із заробітної плати ОСОБА_1 є правомірним, оскільки відраховані кошти не є сумою, яка нарахована внаслідок лічильних помилок.
15. Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
16. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
17. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій приписів статті 127 КЗпП України, в якій вказано про обмеження відрахувань із заробітної плати.
17.1. Наголошує, що оскаржуваний наказ відповідача видано відповідно до статті 136 КЗпП України, яка передбачає порядок покриття шкоди, заподіяної працівником, однак про яку саме шкоду йдеться мова, ні відповідачем, ні судами не встановлено.
18. Водночас, представник відповідача у своєму відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
19. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
20. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
21. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
22. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
23. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.