ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
05 травня 2020 року
справа №826/15764/13-а
адміністративне провадження №К/9901/7806/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Аграрного фонду
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2016 у складі судді Данилишина В. М.
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2020 у складі суддів Шурка О. І., Ганечко О. М., Кузьменка В. В.,
у справі №826/15764/13-а
за адміністративним позовом Аграрного фонду
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві
за участі прокурора міста Києва
про визнання протиправним та скасування рішення,-
У С Т А Н О В И В :
03 жовтня 2013 року Аграрний фонд (далі - Фонд, платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 вересня 2013 року №0009150226, з мотивів безпідставності його прийняття.
Розгляд справи здійснювався судами неодноразово. Судові рішення які є предметом цього касаційного перегляду прийняті за результатами нового розгляду справи на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2015 року. Скеровуючи справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції цим судом було зазначено, що при визначенні конкретних сум за відповідними епізодами у межах спірних правовідносин, судами не досліджувались юридично значимі факти, з метою підтвердження зміни активів, зобов`язань чи власного капіталу платника податку, з урахуванням власне причинно-наслідкового зв`язку таких фактів. Не з`ясовано, з посиланням на відповідні первинні документи, причини виникнення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту позивача у перевіряємих періодах.
18 лютого 2016 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року, відмовлено Аграрному фонду у задоволені позову, з мотивів того, що ним не підтверджено документально реальність господарських операцій за участю позивача з його контрагентами ТОВ "Украгро-5" та ТОВ Цукрово-рафінадний комбінат "Володимирцукор".
18 березня 2020 року Аграрний фонд подав касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій, посилаючись на те, що висновки акта перевірки №108/15.6-27/33642855 від 26.04.2013 та винесене податкове повідомлення-рішення від 30.09.2013 №0009150226 не відповідають вимогам чинного законодавства, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесені з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим судові рішення підлягають перегляду та скасуванню.
Підставою касаційного оскарження вважає приписи пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
За позицією заявника касаційної скарги суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 15.08.2018 у справі №826/15767/13-а, від 20.06.2018 у справі №813/1879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 13.03.2018 у справі №2а- 14508/11/2670, від 05.06.2018 у справі №813/4492/13-а, від 16.01.2018 у справі №826/1398/14, а саме здійснено неправильне застосування норм пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України (в редакціях, які діяли на момент проведення перевірки податковим органом) щодо формування, виникнення і підтвердження податкового кредиту по господарським операціям з контрагентами, податкові зобов`язання яких не підтверджено актами документальних позапланових перевірок податкового органу, за відсутності у таких підприємств необхідної кількості працівників для ведення господарської діяльності, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів.
Заявник касаційної скарги вважає, що при розгляді позову та апеляційної скарги Аграрного фонду суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 198 Податкового кодексу України щодо порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість, положення статей 1, 3, 8 та 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо змісту господарських операцій і первинних документів що їх підтверджують, чим порушили норми статей 11, 71, 138 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до винесення необґрунтованих рішень про відмову в задоволені позову і залишенні без задоволення апеляційної скарги Аграрного фонду.
Посилаючись на положення статті 351 КАС України, позивач доводить, що ухвалення судом рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права є підставою для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.
Аграрний фонд вважає, що при новому розгляді справи і її перегляді в апеляційній інстанції судами неповно враховано зауваження Вищого адміністративного суду України, не досліджено юридично значимі факти, які підтверджують зміну активів та зобов`язань Аграрного фонду у спірних правовідносинах, з урахуванням власне причинно-наслідкового зв`язку між такими фактами. Поза увагою суду залишились дослідження тендерних процедур закупки цукру-піску до державного інтервенційного фонду за кошти Державного бюджету, а також укладення і виконання форвардних договорів на поставку вказаного цукру-піску та договорів на його зберігання.
Скаржник зазначає, що встановлені перевіркою порушення пов`язані з основною діяльністю Аграрного фонду по наповненню державного інтервенційного фонду об`єктами державного цінового регулювання, зокрема цукром-піском, який є одним з об`єктів державного цінового регулювання згідно підпункту 3.3.1 пункту 3.3 статті 3 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" є цукор-пісок (буряковий).
Суть правопорушення полягає за висновком податкового органу у безпідставному включенні позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за періоди червень - липень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ "Украгро-5" та ТОВ "Цукрово-рафінадний комбінат "Володимирцукор", на момент укладення договорів з якими діяв Закон України "Про здійснення державних закупівель" від 01.06.2010 №2289, яким Аграрний фонд керувався при закупівлі товарів, робіт і послуг.
Посилаючись на положення статті 12 Закону №2289 позивач доводить, що закупівля цукру-піску здійснювалась ним шляхом проведення процедури відкритих торгів, за рахунок коштів Державного бюджету в обсягах, що передбачені Законом України "Про державний бюджет України на 2011 рік", в рамках бюджетної програми 2801560 за напрямами використання бюджетних коштів по Паспорту бюджетної програми на 2011 рік, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.02.2011 р. № 35/195 "Про затвердження паспортів бюджетних програм на 2011 рік".
Скаржник наводить обставини бюджетного планування, за яким орієнтовні обсяги форвардних закупівель об`єктів державного цінового регулювання (ОДЦР), зокрема цукру-піску урожаю 2011 року Аграрним фондом заплановано в обсязі 95,70 тис. тонн на суму 679 470,01 тис. грн, що підтверджується Протоколом засідання комітету з конкурсних торгів Аграрного фонду щодо внесення змін до річного плану закупівель на 2011 рік від 14.04.2011 № 9 та Річним планом закупівель на 2011 рік.
Також доводить особливості проведення торгів та результати відкритих торгів, за якими до державного інтервенційного фонду Аграрним фондом по Договорах №6-ц та №7-ц від 23.06.2011 у ТОВ "Украгро-5" та ТОВ "Цукрово-рафінадний комбінат "Володимирцукор" закуплено цукор-пісок в об`ємі 39,7 тис. тонн на суму 337 450 тис. грн та 20 тис. тонн на суму 170 000 тис. грн відповідно, договори взяті на облік Державним казначейством України, пройшли відповідний контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, розрахунки за придбаний цукор-пісок проведені з Продавцями в три етапи, порядок розрахунку повністю дотримано Сторонами.
Аграрному фонду Продавцями надано Сертифікати відповідності на цукор-пісок що поставляється №ІМ1.022.Х014245-11 з терміном дії з 10 листопада 2011 року по 31 серпня 2012 року; № ПАЇ.049.Х011727-11 з терміном дії з 14 вересня 2011 року по 13 вересня 2013 року, № СА.1.038.Х014992-11 з терміном дії з 25 листопада 2011 року до 24 травня 2012 року, акти передавання-приймання Товару (цукру-піску) підписані Покупцем, Продавцем та підприємством зберігачем. Приймання - передача цукру-піску здійснювалось у присутності регіональних представників Аграрного фонду, які перевіряли його кількість та якість, про що свідчить їхній підпис на актах приймання цукру. Придбаний цукор-пісок в повній кількості 39,7 тис. тонн та 20 тис. тонн відповідно оприбутковано на баланс Аграрного фонду.
Заявником касаційної скарги здійснений аналіз положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що обов`язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.
Посилаючись на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 15.08.2018 у справі №826/15767/13-а, від 20.06.2018 у справі №813/1879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 16.01.2018 у справі №826/1398/14, позивач доводить, що твердження податкового органу про відсутність у контрагентів Аграрного фонду необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з Аграрним фондом. Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення, та не є належним доказом який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій.
Акти про результати документальних позапланових перевірок ТОВ "Цукрово-рафінадний комбінат "Володимирцукор" та ТОВ "Украгро-5", складені ДПІ в Рогатинському районі Івано-Франківської області, від 15.02.2012 №100/231/37322617 та № 97/231/36169928 відповідно, подані в якості доказів відповідачем і приєднані до матеріалів судової справи, не можна вважати належними письмовими доказами з огляду на їх невідповідність пункту 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N984, оскільки вони не підписані посадовою особою, а саме державним податковим ревізором-інспектором, що проводив перевірку.
Акт про результати документальної позапланової перевірки не підписаний особою яка проводила перевірку, порушує встановлений Порядок оформлення документальних перевірок і не є доказом встановлення фактів при проведенні перевірки, та відповідно не може бути належним письмовим доказом у судовій справі.
Позивач доводить, що договори №6ц та №7ц від 23.06.2011, були і залишаються дійсними, є підтвердженням того, що господарські операції позивача з контрагентами ТОВ "Украгро-5" та ТОВ "Цукрово-рафінадний комбінат "Володимирцукор" здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.
Податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, акти передавання-приймання, які підтверджують факт поставки товару його контрагентами на користь позивача та банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару, підписані та скріплені печатками сторін, мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз`яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Саме такої позиції дотримується і Верховний Суд у постановах від 13.03.2018 у справі №2а-14508/11/2670, від 05.06.2018 у справі №813/4492/13- а.
Крім того, в підтвердження використання закупленого по Договорам №6ц та №7ц від 23.06.2011 цукру-піску Аграрним фондом у своїй господарській діяльності, виступають договори складського зберігання цього цукру, акти приймання-передачі на зберігання, рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2013 по справі № 5023/5222/12 про стягнення збитків на користь Аграрного фонду в сумі 752251691,50 грн, які спричинені втратою (нестачею) цукру-піску Аграрного фонду у відповідального зберігача.
Передача-приймання цукру-піску по Договорам №6-ц від 23.06.2011 року про закупівлю об`єктів державного цінового регулювання цукру-піску в кількості 39,7 тис. тонн та 20 тис. тон відбулось у листопаді 2011 року згідно актів передавання - приймання цукру-піску.
Скаржник доводить, що обставини встановлені судом при розгляді даної справи є опосередкованим підтвердженням фактичної наявності цукру-піску закупленого Аграрним фондом по Договорах №6ц та №7ц від 23.06.2011 і переданого на зберігання, при цьому вказує на наявність підстав звільнення від доказування, які не прийняті та не оцінені судами попередніх інстанцій в порушення статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо порушення положень пункту 201.10 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, які за висновком податкового органу полягають у безпідставному включенні Аграрним фондом до податкового кредиту січня 2012 року за податковими накладними на загальну суму 5 255 371,08 грн, сум податку на додану вартість у розмірі 875 895,18 грн, позивач доводить, що обставини у цій частині спору взагалі не знайшли правової оцінки в рішеннях судів.
Суть правовідносин, за позицією позивача, полягає у тому, що Аграрним фондом до податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2012 року (вх. ДІЙ 20.02.2012 року) подано "Заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних" (додаток 8 до податкової декларації з ПДВ) та листом від 13.03.2012 року копії податкових накладних та платіжних доручень.
Враховуючи той факт, що копії податкових накладних та платіжних доручень по підприємствах внесених до Додатку 8 податкової декларації з податку на додану вартість надійшли до податкової інспекції лише 19.03.2012, перевіряючі вважають, що включення даних накладних до податкового кредиту січня 2012 року Аграрним фондом здійснено неправомірно.
На переконання зворотного позивач впродовж усіх судових розглядів посилався на положення пункти 48.2, 48.3, 48.4 статті 48, пункту 49.11 статті 49, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, приписи пункти 13, 21, 22 Розділу 3, підпункту 14.8 пункту 14 Розділу 2 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011р. №1492, застосування до спірних відносин яких суди попередніх інстанцій не здійснили.
10 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 20 березня 2020 року та витребувана справа №826/15764/13-а з Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відзив на касаційну скаргу Аграрного фонду від податкового органу на адресу Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій.
16 квітня 2020 справа №826/15764/13-а надійшла до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.