Постанова
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 381/3209/17
провадження № 61-37960св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: державний нотаріус Фастівської районної державної нотаріальної контори Київської області Бігіч Світлана Юріївна, Комунальне підприємство Фастівської міської ради "Фастівське БТІ", відділ у Фастівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Пилипівська сільська рада Фастівського району Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2017 року у складі судді Соловей Г. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Іванової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_3 . Після смерті діда відкрилася спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1, присадибну земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,2153 га для будівництва і обслуговування жилого будинку та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,2028 га, розташовану в межах Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області.
Позивач вказував, що дід за життя склав заповіт, яким заповідав все своє майно йому та своєму сину - відповідачу ОСОБА_2 . Він і відповідач, як спадкоємці за заповітом, у встановлений законом шестимісячний строк, а саме 24 квітня 2014 року, подали до Фастівської районної державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Однак листом від 25 листопада 2016 року нотаріус Фастівської районної державної нотаріальної контори відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, а тому він вимушений звернутися до суду. З урахуванням наведеного, просив визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1, 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2153 га для будівництва і обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_1, земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,2028 га, розташовану в межах Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області, та 1/2 частину всього іншого майна, належного ОСОБА_3, в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_3, стягнути на його користь судові витрати.
У листопаді 2017 року відповідач ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, де просив визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_3 у вигляді 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1, 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2153 га для будівництва і обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_1, 1/2 частини земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,2028 га, розташованої в межах Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області, та стягнути на його користь судові витрати.
ОСОБА_2 свої позовні вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3, який ІНФОРМАЦІЯ_2 склав заповіт, де земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,2028 га заповідав онуку ОСОБА_1, а житловий будинок і присадибну ділянку площею 0,2153 га по АДРЕСА_1 заповідав в рівних частках йому та ОСОБА_1 . Вони обоє у встановлений законом строк подали заяви про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори, однак нотаріус 31 жовтня 2016 року відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину з огляду на наявність у суді спадкового спору за позовом ОСОБА_1 . Вважає, що він має право на обов`язкову частку у спадщині як непрацездатний, бо із 17 лютого 2009 року є пенсіонером за віком, а тому має право на 1/2 частину спадкового майна.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2153 га для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташованої в АДРЕСА_1, 1/2 частину земельної ділянки площею 2,2028 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області, як спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2153 га для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, розташованої в АДРЕСА_1, 1/2 частину земельної ділянки площею 2,2028 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області, як обов`язкову частку спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині зустрічного позову відмовлено.Сторони звільнені від обов`язку сплачувати одна одній розмір судових витрат.
Задовольняючи первісний і зустрічний позови частково, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що обидві сторони у встановленому законом порядку прийняли спадщину і мають право на спірне спадкове майно, зокрема ОСОБА_1 прийняв спадщину за заповітом, а ОСОБА_2 має право на обов`язкову частку у спадковому майні як непрацездатний спадкоємець. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що частки сторін у праві власності на спадкове майно є рівними.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому його рішення є законним та обґрунтованим.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду. Матеріали касаційної скарги заявника містять клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
? судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема статті 267 (щодо наслідків спливу позовної давності), 1259 (щодо зміни черговості одержання права на спадкування), 1273 (щодо права на відмову від прийняття спадщини) Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
? суди помилково дійшли висновку, що 31 жовтня 2017 року державний нотаріус Бігіч С. Ю. письмово відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, оскільки цей лист не відповідає вимогам, викладеним у главі 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, та статті 49 Закону України "Про нотаріат";
? ОСОБА_2 не є гідним спадкоємцем, оскільки мав задовільний майновий стан (працював у Державному підприємстві "Антонов"), забезпечував себе та дружину, а до свого батька приїжджав за запрошенням, не попросив родичів потурбуватися за нього, доглядальницю не найняв, продовжував жити своїм звичайним життям у м. Києві, інколи заїжджаючи, тоді як ОСОБА_3 у тяжкому безпорадному стані перебував у м. Фастові з позивачем та його бабою ОСОБА_4 ;
? судами під час визначення розміру обов`язкової частки у спадщині сина ОСОБА_2 всіх спадкоємців за законом першої черги не враховано, що спадкодавець ОСОБА_3 більше двадцяти років проживав у зареєстрованому шлюбі з бабою позивача ОСОБА_4 і після розлучення у 2005 році вони й надалі проживали разом та вели спільне господарство, цей факт підтвердив і відповідач у судовому засіданні 12 грудня 2017 року. Відповідно баба позивача - непрацездатна вдова ОСОБА_4 фактично також мала право на спадкування обов`язкової частки за законом у першу чергу;
? судами порушено норми процесуального права, зокрема статті 89, 95, частину п`яту статті 263, статті 264 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) щодо оцінки доказів у справі - безпорадного стану та місця смерті спадкодавця у м. Фастові, які ОСОБА_2 та його представник до останнього не визнавали. ОСОБА_5, яка є двоюрідною сестрою ОСОБА_2, є заінтересованим свідком, тому її свідчення не можна брати до уваги.
У жовтні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому, посилаючись на її безпідставність, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Інших відзивів станом на дату розгляду справи Верховним Судом не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями провадження № 61-37960ск18 призначено судді-доповідачу Хопті С. Ф.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року клопотання ОСОБА_1 задоволено та поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи із Фастівського міськрайонного суду Київської області, задоволено клопотання ОСОБА_1 та зупинено виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2017 року та постанови Апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2018 року до закінчення касаційного провадження, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року провадження № 61-37960св18 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судамивстановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 - дід ОСОБА_1 і батько ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне померлому на праві власності нерухоме майно: житловий будинок по АДРЕСА_1, присадибну земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку за цією ж адресою площею 0,2153 га та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,2028 га, розташовану в межах Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області, які належали померлому на праві власності.
За життя спадкодавець ОСОБА_3 склав заповіт від 30 червня 2010 року, за яким все своє майно заповідав сторонам у справі, зокрема земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,2028 га заповідав онуку ОСОБА_1, а житловий будинок і присадибну ділянку площею 0,2153 га по АДРЕСА_1 заповідав в рівних частках сину ОСОБА_2 і онуку ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_3 у встановлений законом шестимісячний строк спадщину прийняли шляхом подачі заяв до Фастівської районної державної нотаріальної контори спадкоємець померлого за заповітом онук ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як непрацездатний син померлого, що має право на обов`язкову частку у спадщині і одночасно спадкоємець за заповітом.
Листами Фастівської районної державної нотаріальної контори від 25 листопада 2016 року та від 31 жовтня 2017 року обом сторонам відмовлено в оформленні спадщини після смерті ОСОБА_3, зокрема ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку із відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, а ОСОБА_2 - у зв`язку із наявністю спору в суді, а саме позову
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і на момент смерті батька досяг віку 65 років. Відповідно до пенсійного посвідчення, виданого 17 лютого 2009 року, № НОМЕР_1 отримує пенсію за віком.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, що передбачено частиною першою статті 1222 ЦК України.