ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Власова Ю.Л., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П.
на ухвалу від 12 березня 2020 року (провадження № 11-961сап19) у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18, у частині притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вищого господарського суду України ОСОБА_2
Стислий виклад обставин справи
16 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності».
На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначала, що із засобів масової інформації їй стало відомо, що 15 січня 2019 року ВРП нібито за її скаргою ухвалила рішення «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності».
При цьому скаржниця зауважувала, що ані зазначена, ані будь-яка інша скарга ні щодо судді ОСОБА_2 , ні щодо інших суддів нею чи її адвокатами ніколи не готувались, не підписувались і не направлялись до ВРП або жодних інших державних, комунальних чи приватних органів та установ.
У зв`язку із зазначеним ОСОБА_1 вважала, що оскільки невідомими особами було використано без її дозволу та відома її ім`я для фабрикування справи проти судді Вищого господарського суду України ОСОБА_2 , від її імені було висловлено погляди, які вона не підтримує та ніколи не висловлювала, подано скаргу, що суперечить її волевиявленню, рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 є протиправним та підлягає скасуванню як таке, що безпосередньо впливає на права ОСОБА_1 на недоторканність її особистості, свободу волевиявлення та свободу вираження думки.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 вересня 2019 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18.
1 листопада 2019 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшла заява про закриття провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На обґрунтування свого клопотання ВРП послалася на вимоги частини другої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) та зазначила, що ОСОБА_1 не зверталася до ВРП зі скаргою на рішення її Другої Дисциплінарної палати, з такою скаргою до ВРП звертався лише суддя ОСОБА_2 , а тому відсутні встановлені законом підстави для звернення ОСОБА_1 до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги судді на рішення її дисциплінарного органу.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 березня 2020 року заяву ВРП про закриття провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18, у частині притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вищого господарського суду України ОСОБА_2 - задовольнила.
Провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 закрила.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Закриваючи провадження, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що право на оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, має лише суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою.
Обґрунтовуючи свою позицію, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що матеріалами справи установлено, а саме з долученої представником ОСОБА_1 до заперечення на заяву ВРП про закриття провадження, копії ухвали ВРП від 17 жовтня 2019 року № 6417/0/18-19, ОСОБА_1 зверталася до ВРП зі скаргою на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18, однак ця скарга була залишена без розгляду та повернута скаржнику через відсутність дозволу Другої Дисциплінарної палати на оскарження цього рішення.
Водночас оскаржуване ОСОБА_1 рішення ВРП прийнято за результатами розгляду скарги судді Вищого господарського суду України ОСОБА_2
на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18.
За викладених обставин більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на наведені положення частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII ОСОБА_1 не має права на оскарження до суду рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19, ухваленого за результатами розгляду скарги судді на вказане рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Конституційний Суд України зазначив, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю й обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для