Постанова
іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 428/8931/15-к
провадження № 51-3082 км 19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О.В.,
прокурора Костюка О.С.,
в режимі відеоконференції:
захисника Шурхна К.А.,
виправданої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій Ковальова А .М. на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2018 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 25 березня 2019 року
у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22015130000000301, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилась
у с. Борівське м. Сєверодонецька Луганської області, зареєстрована та проживає
у АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України
(далі - КК),
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні та виправдано
за недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 1 ст. 258-3 КК. Скасовано арешт майна, накладений за ухвалою слідчого судді Сєверодонецького міського суду Луганської області від 30 червня 2015 року.
Вирішено питання про речові докази у провадженні.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалась у тому, що вона, достовірно знаючи про проведення на території Луганської області антитерористичної операції проти терористичної організації "ЛНР", всупереч вимогам статей
17, 65 Конституції України з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, вирішила сприяти діяльності цієї організації шляхом систематичної передачі протягом травня - червня 2015 року учаснику підрозділу силового блоку терористичної організації "ЛНР" інформації про дислокацію і переміщення сил та засобів антитерористичної операції в Луганській області.
На виконання свого злочинного умислу, спрямованого на сприяння діяльності підрозділів силового блоку терористичної організації "ЛНР", ОСОБА_1, достовірно знаючи, що особа, стосовно якої слідчим відділом 3 управління (з дислокацією
у м. Сєвєродонецьку Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні
№ 22017130000000061 від 07 квітня 2017 року та яку 17 липня 2018 року повідомлено
про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110,
ч. 1 ст. 258-3 КК, з якою вона знайома до початку проведення антитерористичної операції, перебуває на тимчасово непідконтрольній державній владі України території Луганської області, а саме у м. Кадіївці (раніше м. Стаханов), де не діють органи державної влади та правоохоронні органи України, засобами мобільного зв`язку неодноразово передавала цій особі інформацію щодо розташування підрозділів Збройних Сил України на території Луганської області.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що надані стороною обвинувачення докази
не доводять винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК, поза розумним сумнівом
та у переважній більшості є недопустимими або неналежними. Зокрема, суд вважає недопустимим протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової)
дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 09 червня 2015 року та копії СD-R диску від 10 травня 2015 року № 373, оскільки клопотання слідчого про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі- НСРД) від 06 травня 2015 року та ухвала слідчого судді Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2015 року № 5901т про надання дозволу на втручання у приватне спілкування, а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, не були відкриті стороні захисту під час досудового розслідування відповідно до положень ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). У зв`язку з цим суд визнав недопустимими і похідні докази, а саме протокол огляду від 23 червня 2018 року протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 09 червня 2015 року зі стенограмами телефонних розмов та протокол огляду від 23 червня 2015 року копії СD-R диску від 10 травня 2015 року № 373. Письмові докази у кримінальному провадженні суд визнав такими, що не підтверджують винуватості виправданої
у вчиненні інкримінованого їй злочину, оскільки не містять обставин, які підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК, або мають значення для кримінального провадження.
Луганський апеляційний суд ухвалою від 25 березня 2019 року вказаний вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор Ковальов А.М., який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду
в суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неповноту судового розгляду.
Прокурор зазначає, що висновки місцевого суду, з якими погодився і апеляційний
суд, про визнання недопустимими доказами протоколу за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж № 2/12006 від 09 червня 2015 року з додатком - оптичним носієм інформації CD-R диском № 373 (нетаємно) -
є незаконними, оскільки під час розгляду справи новим складом суду першої інстанції сторона обвинувачення вжила заходів щодо розсекречування матеріальних носіїв інформації, а саме 18 січня 2018 року клопотання слідчого про надання дозволу
на проведення НСРД від 06 травня 2015 року № 63/3/3073 та ухвали слідчого судді Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2015 року № 5901т, якою надано дозвіл на проведення НСРД, відповідно до ч. 11 ст. 290 КПК були відкриті стороні захисту під час судового розгляду та долучені до матеріалів судового провадження.
А тому вважає, що є незаконними та суперечать чинному КПК висновки суду
про визнання недопустимими та неналежними доказами протоколу огляду
від 23 червня 2015 року протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 09 червня 2015 року та протоколу огляду від 23 червня 2015 року оптичного носія інформації CD-R диску від 10 травня 2015 року № 373. Звертає увагу,
що сторона захисту в період із 2015 по 2018 роки питання допустимості відкритих
у судовому провадженні 18 січня 2018 року в порядку ст. 290 КПК доказів під сумнів
не ставила.
Вказує, що суд першої інстанції також допустив порушення такої загальної засади кримінального провадження, як змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів, відхиливши клопотання прокурора про привід свідка ОСОБА_4 .
Крім того, рішення апеляційного суду ухвалено незаконним складом суду, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Так, у вступній частині ухвали Луганського апеляційного суду від 25 березня 2019 року зазначено, що справу розглядає "Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Луганської області", проте відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України
"Про судоустрій і статус суддів" днем початку роботи Луганського апеляційного суду
є 03 жовтня 2018 року, повідомлення про початок роботи цього суду оприлюднено
в газеті "Голос України" № 185.
Позиції учасників судового провадження
У засіданні суду касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу і просив
її задовольнити.
Виправдана ОСОБА_1 та її захисник Шурхно К.А. вважали касаційну скаргу необґрунтованою і просили відмовити у її задоволенні.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення
та особі засудженого, визначені статтями 412 - 414 КПК. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК,
які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
ОСОБА_1 висувалося обвинувачення у сприянні діяльності терористичної організації, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК.
Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, суд першої інстанції дійшов висновку про виправдання ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні на підставі
п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК за недоведеністю в її діянні складу інкримінованого кримінального правопорушення.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим, відповідати вимогам, зазначеним у ст. 374 цього Кодексу. Отже, вирок повинен містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,
із зазначенням обставин, що належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, а також докази на підтвердження встановлених судом обставин
та мотиви неврахування окремих доказів.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону
в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення
й захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
На підставі ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях;
усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Цих вимог закону суд дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій під час його розгляду правильно застосували норми права, здійснили належну правову оцінку обставин, установлених ними, й дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність у діянні ОСОБА_1 складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Як видно з вироку, в ньому викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого виправданій і визнаного судом недоведеним, а також підстави виправдання
із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд під час розгляду провадження, відповідно
до вимог кримінального процесуального закону ретельно перевірив зібрані
на досудовому слідстві докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. Так, суд першої інстанції дослідив