ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 647/1931/19
провадження № 51-174км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
| головуючого | Бущенка А.П., |
| суддів | Голубицького С.С., Шевченко Т.В., |
| за участю: секретаря судового засідання прокурора | Червінської М.П., Чабанюк Т.В., |
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, що брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Бериславського районного суду Херсонської області від 26 липня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 8 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 .
Обставини справи
1. Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 5 червня 2019 року близько 20:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, в будинку за місцем свого проживання завдав одного удару сокирою в груди своєї матері ОСОБА_2, чим спричинив їй легке тілесне ушкодження, що зумовило короткочасний розлад здоров`я. Органи досудового слідства кваліфікували дії ОСОБА_1 за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
2. Бериславський районний суд Херсонської області ухвалою від 26 липня 2019 року закрив кримінальне провадження за цим обвинуваченням на підставі пункту 7 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.
3. Херсонський апеляційний суд ухвалою від 8 жовтня 2019 року залишив цю ухвалу без змін.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати зазначені судові рішення з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції не застосував положення пункту 7 частини 1 статті 284 КПК, яка забороняє закриття кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством.
5. Прокурор не погоджується із обґрунтуванням апеляційного суду, який вказав, що пункт 7 частини 1 статті 284 КПК забороняє закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою потерпілого лише щодо злочину, передбаченого статтею 126-1 КК. Прокурор стверджує, що поняття "домашнього насильства" є значно ширшим і охоплює собою весь перелік статей Кримінального кодексу щодо злочинів у формі приватного обвинувачення.
6. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції учасників касаційного розгляду
7. У судовому засіданні прокурор Чабанюк Т.В. підтримала доводи касаційної скарги сторони обвинувачення та просила її задовольнити.
Оцінка Суду
8. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що скаргу належить залишити без задоволення з таких підстав.
9. Виходячи із засади диспозитивності (стаття 26 КПК), відмова потерпілого або його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
10. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
11. Сторона обвинувачення, посилаючись на Закон України № 2227-VIII "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами" (надалі - Закон № 2227?VIII), наголошує на тому, що до пункту 7 частини 1 статті 284 КПК внесені зміни, відповідно до яких кримінальне провадження не може бути закрито, якщо провадження стосується злочину, пов`язаного з домашнім насильством.
12. Посилаючись на Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (надалі - Закон про домашнє насильство), сторона обвинувачення вважає, що оскільки ОСОБА_1 спричинив тілесне ушкодження своїй матері, то вчинений ним злочин слід вважати таким, що пов`язаний з домашнім насильством, і не погоджується з висновком апеляційного суду, що згадане обмеження у застосуванні пункту 7 частини 1 статті 284 КПК стосується лише злочинів, передбачених статтею 126-1 КК.
13. Суд вважає слушним довід сторони обвинувачення в тій частині, що апеляційний суд невірно витлумачив зміст згаданої зміни до закону; Суд вже зазначав, що поняття "злочин, пов`язаний із домашнім насильством" є ширшим за поняття "домашнє насильство" у нормі ст. 126-1 КК і може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства, а тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця.[1]
14. У той же час Суд не може погодитися із запропонованим стороною обвинувачення підходом, що злочин щодо особи, яка зазначена у частинах 2 та 3 статті 3 Закону про домашнє насильство (далі узагальнено - член сім`ї), завжди має вважатися злочином, "пов`язаним з домашнім насильством" в значенні пункту 7 частини 1 статті 284 КПК.
15. Суд виходить з того, що Закон № 2227, яким були внесені зміни до пункту 7 частини 1 статті 284 КПК, що є предметом спору у цій справі, спрямований на реалізацію положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (надалі - Стамбульська Конвенція).
16. Зокрема, виключення цим законом із загального правила закриття кримінального провадження у разі, коли потерпілий відмовився від обвинувачення у справі приватного обвинувачення, випадків, пов`язаних з домашнім насильством, вочевидь є імплементацією в національне законодавство положень частини 1 статті 55 цієї Конвенції, яке передбачає, що "сторони забезпечують, щоб розслідування або кримінальне переслідування правопорушень, установлених відповідно до статей 35, 36, 37, 38 та 39 цієї Конвенції, не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою, … і щоб провадження могло продовжуватися навіть, якщо жертва відкликає свою заяву або скаргу".
17. Хоча Стамбульська Конвенція до цього часу Україною не ратифікована, однак пряме посилання на неї в законі зобов`язує Суд при визначенні "домашнього насильства" та "злочину, пов`язаного з домашнім насильством", приймати до уваги не лише національне законодавство, але й положення цієї Конвенції, а також інших міжнародних договорів та дотичну практику міжнародних органів у тій частині, в якій вони важливі для розуміння її положень.
18. Стаття 2 Стамбульської Конвенції передбачає, що "ця Конвенція застосовується до всіх форм насильства стосовно жінок, у тому числі домашнього насильства…". Пункт (а) статті 3 визначає, що "насильство стосовно жінок" … означає всі акти насильства стосовно жінок за гендерною ознакою…". Відповідно до пункту (d) статті 3, "насильство стосовно жінок за гендерною ознакою" означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно".