Постанова
Іменем України
27 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 335/2108/17
провадження № 51-6560км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В.М.,
суддів Єремейчука С.В., Ковтуновича М.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
захисника Семенова М.В. (у режимі відеоконференції),
виправданого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Михайлова А.В. на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
виправданого по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених частинами 2, 4 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 4 ст. 191 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за недоведеністю вчинення ним цих кримінальних правопорушень.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачено у кримінальних правопорушеннях, скоєних за таких обставин.
ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора комунального підприємства "Автогосподарство" Запорізької обласної ради (далі-КП "Автогосподарство"), будучи службовою особою, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, будучи відповідальним за прибуткову діяльність очолюваного підприємства, достовірно знаючи що контрактом виплата премій до свят керівнику не передбачається, маючи умисел на привласнення майна КП "Автогосподарство", з корисливих мотивів, зловживаючи службовим становищем, підписав наказ про виплату премії до свята і розпорядчі бухгалтерські документи, на підставі яких у квітні, серпні, жовтні 2015 року та у травні, серпні, жовтні 2016 року йому було нараховано та виплачено премії на загальну на суму 2933 грн, які надалі ОСОБА_1 привласнив.
Також ОСОБА_1, будучи службовою особою, відповідальним за прибуткову діяльність очолюваного підприємства, достовірно знаючи, що у третьому кварталі 2015 року підприємством не досягнуто показників, визначених у додатку № 2 до контракту, маючи умисел на привласнення майна КП "Автогосподарство", діючи з корисливих мотивів, зловживаючи службовим становищем, підписав накази та розпорядчі бухгалтерські документи, на підставі яких у період жовтень - грудень 2015 року завищив собі премію за показниками виробничо-фінансової діяльності на суму 9549,34 грн.
Крім цього, ОСОБА_1, будучи службовою особою, діючи повторно, маючи умисел на розтрату майна КП "Автогосподарство", діючи в інтересах третіх осіб, зловживаючи своїм службовим становищем, у період із січня по вересень 2016 року включно підписав накази та розпорядчі бухгалтерські документи, на підставі яких найманим працівникам підприємства були нараховані та виплачені премії у розмірі 206 353 грн, чим було спричинено КП "Автогосподарство" матеріальну шкоду у великому розмірі.
Дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував за ч. 2 ст. 191 КК як привласнення, розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та за ч. 4 ст. 191 КК як розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинена повторно, у великих розмірах.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 03 жовтня 2019 рокувирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року щодо виправданого ОСОБА_1 змінив у частині підстав виправдання з п. 2 ч. 1 ст. 373 на п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, оскільки не доведено, що в діяннях ОСОБА_1 є склади кримінальних правопорушень.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального законуі невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального правопорушення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Істотним порушенням кримінального процесуального закону, на думку прокурора, є недотримання судами статей 87, 374 КПК, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 .
Прокурор вказує, що суд першої інстанції за наявності належних та допустимих доказів, досліджених під час судового слідства, прийняв помилкове рішення про виправдання ОСОБА_1 усупереч положенням ст. 370 КПК; оцінив докази з порушенням вимог ст. 94 цього Кодексу; безпідставно визнав недопустимими доказами акт позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства й висновок судово-економічної експертизи, а також неналежно оцінив показання свідків кримінального правопорушення.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції, під час перегляду вироку місцевого суду не дотримався положень статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Піх Ю.Г. не підтримала доводи, викладені у касаційній скарзі представника публічного обвинувачення. При цьому зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку про відсутність будь-яких доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 4 ст. 191 КК; прокурор, який звернувся з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду, не посилався на норми КПК, які дозволяли суду апеляційної інстанції скасувати вирок місцевого суду, а справу направити на новий судовий розгляд, та не заявляв клопотань про повторне дослідження доказів, що позбавило суд апеляційної інстанції можливості надати іншу оцінку обставинам кримінального правопорушення; прокурор Піх Ю.Г. вказала, що у касаційній скарзі прокурор заперечує фактичні обставини справи без посилання на норми кримінального процесуального закону, які є безумовними для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій; суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у відповідності до ст. 419 КПК та в межах апеляційної скарги і надав вичерпні відповіді на доводи прокурора.
Враховуючи викладене, просила касаційну скаргу прокурора у справі залишити беззадоволення, а судові рішення у кримінальному провадженні - без зміни.
Захисник Семенов М.В. заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив вирок і ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Виправданий ОСОБА_1 підтримав думку захисника щодо касаційної скарги прокурора та просив залишити скаргу без задоволення.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, позицію захисника і виправданого та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірність фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_1 покладено: від 16 грудня 2016 року акт № 06-21/3 позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КП "Автогосподарство" за період з 01 січня 2015 року по 31 жовтня 2016 року, висновок судово-економічної експертизи від 26 січня 2017 року № 26/11.2, контракт з директором КП "Автогосподарство" ОСОБА_1 від 30 жовтня 2014 року, колективний договір КП "Автогосподарство", статут КП "Автогосподарство", фінансову звітність КП "Автогосподарство", накази про преміювання працівників цього підприємства, розрахункові відомості, відомості до виплат, відомості з банків про рух грошових коштів на рахунках КП "Автогосподарство", показання свідка ОСОБА_2, яка є бухгалтером КП "Автогосподарство" і яка зазначила, що премії працівникам нараховуються та виплачуються відповідно до умов колективного договору, а ОСОБА_1 премія до свят виплачувалася згідно з контрактом та колективним договором. У контракті не вказано, як нараховувати премії до свят, однак оскільки в ньому зазначено, що за керівником зберігаються всі соціальні гарантії, що передбачені законодавством, під час виплати премій до свят керівнику керувалися колективним договором. ОСОБА_1 під час виплати премій ніякого тиску не вчиняв.