Постанова
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 297/2617/16-ц
провадження № 61-5140св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Куштана Б. П., Джуги С. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 11 грудня 1999 року по
28 січня 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час шлюбу ними на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2001 року було придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було оформлено на ім`я ОСОБА_2, яка є спільною сумісною власністю подружжя.
Посилаючись на наведене, позивач просила у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області
від 28 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте у шлюбі. Оскільки квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами за час шлюбу, суд дійшов висновку, що зазначене нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, частки подружжя є рівними, а тому в порядку його поділу визнав за позивачем право власності на Ѕ частину спірної квартири.
Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 грудня
2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2016 року залишено без задоволення.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 04 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2016 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 про порушення свого права дізналася після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 у 2008 році, а з вказаним позовом до суду звернулася у 2016 році, тобто після спливу позовної давності, про застосування якої заявив ОСОБА_2 у заяві про перегляд заочного рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2016 року.
Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 04 травня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску ОСОБА_1 позовної давності, апеляційний суд не звернув увагу, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, перебіг позовної давності у три роки обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, а не від дати розірвання шлюбу, та не надав належної оцінки доводам
ОСОБА_1 щодо її обізнаності про порушене право лише у листопаді 2016 року у зв`язку з поданням позову ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Апеляційний суд не врахував положень статей 68, 72 СК України щодо права спільної сумісної власності подружжя у разі розірвання шлюбу, не встановив початок перебігу позовної давності, а отже зроблений ним висновок про її застосування є передчасним.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірна квартира була придбана подружжям у шлюбі, а тому є його спільною сумісною власністю, а отже позивач має право на Ѕ частину квартири. Апеляційний суд відхилив посилання відповідача на пропуск позовної давності, оскільки початок перебігу позовної давності пов`язується не з моментом розірвання шлюбу, як помилково вважав відповідач, а з моментом, коли особа (в даному випадку - позивач) дізналася або могла дізнатися про порушення свого права власності на набуте у шлюбі майно, яке із розірванням шлюбу не припинилося. ОСОБА_1 про порушення свого права власності дізналася лише в листопаді 2016 року у зв`язку з пред`явленням до неї позову ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття її з реєстраційного обліку. Доказів, які б спростовували такі твердження, відповідач не надав, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, як самостійної правової підстави для відмови у задоволенні позову.
Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції, правильно вирішивши спір по суті, допустив порушення норм процесуального права, оскільки направлені на адресу відповідача судові повістки повернулися до суду без вручення з поміткою "за закінченням терміну зберігання", що не є належним доказом повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, та не свідчить про відмову сторони від одержання судової повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18). Заяву про перегляд заочного рішення також було розглянуто за відсутності відповідача, за відсутності доказів повідомлення ОСОБА_2 про час і місце розгляду його заяви, що не відповідає вимогам частини другої статті 6, частини першої статті 27, частини першої статті 230 та інших норм ЦПК України 2004 року щодо права сторони знати про розгляд її справи та обов`язку суду повідомити про такий розгляд.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якій він просив скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судам норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що апеляційний суд необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідка
ОСОБА_4 , яка підтвердила б факт порушення права володіння, користування та розпорядження позивача на спірну квартиру ще у 2008 році, що було б підставою для застосування позовної давності, тим самим суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, та порушив принцип змагальності сторін та рівності їх прав на надання суду доказів на обгрунтування власної позиції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстровану шлюбі з 11 грудня
1999 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Від шлюбу подружжя має дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу проживає з матір`ю.
29 грудня 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори Мирончук О. В., відповідно до якого ОСОБА_5 придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, за 15 003,00 грн.