Постанова
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 461/244/17
провадження № 61-4999св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Управління державної реєстрації Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Любов Іванівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого
2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, треті особи: Управління державної реєстрації Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л. І. (далі - приватний нотаріус Пилипенко Л. І.), про визнання недійсним договору дарування та скасування запису про реєстрацію права власності.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2016 року у справі № 461/7154/15 визнано незаконним і скасовано рішення від 27 травня 2013 року № 2621057 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 . Договір дарування
від 17 січня 2015 року № 43, за яким ОСОБА_2 подарував зазначену квартиру своїй дочці - ОСОБА_3 укладений на підставі свідоцтва про право власності, яке визнано судом недійсним, а тому зазначений договір також повинен бути визнаним недійсним, оскільки одна із сторін правочину ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Посилаючись на наведене, просив визнати недійсним договір дарування нерухомого майна від 17 січня 2015 року № 43, укладений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ; скасувати запис про право власності № 8412182 за ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовна вимога
ОСОБА_1 про визнання договору дарування від 17 січня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вже була предметом судового розгляду та з цього приводу були ухвалені відповідні судові рішення, зокрема рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2016 року у справі № 461/7154/15 встановлено, що позивач ОСОБА_1 не є стороною зазначеного договору, а тому він не має права його оспорювати. Заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа. Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) не містить визначення поняття "заінтересована особа", тобто воно є оціночним, а тому ураховуючи, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі, вона звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. Установивши, що оспорюваним договором дарування та записом про право власності за ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна - квартиру
АДРЕСА_1 , права та інтереси позивача не порушуються, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 травня
2017 року вирішено питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав законним та обгрунтованим висновок суду про те, що вимога ОСОБА_1 про скасування договору дарування від 17 січня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вже була предметом судового розгляду, зокрема рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2016 року встановлено, що позивач - ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору, а отже не вправі його оспорювати. Крім того, апеляційний суд вказав, що заявляючи вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав укладення його під впливом обману, позивач, не будучи стороною цього договору, не довів умислу відповідачів на введення його оману, що призвело до порушення його прав та інтересів. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, заявник у апеляційній скарзі фактично змінив підставу позову, обгрунтовуючи недійсність оспорюваного ним правочину порушенням відповідачами публічного порядку, з підстав передбачених статтею 228 ЦК України. Оскільки ОСОБА_1 в позовній заяві не обгрунтовував свої вимоги посиланням на зазначену підставу, зазначені обставини судом першої інстанції не перевірялися, суд апеляційної інстанції відхилив зазначені доводи, додатково зазначивши, що укладення договору з порушенням публічного порядку не потребує визнання його недійсним в судовому порядку, оскільки такий правочин є нікчемним в силу закону.
Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги
У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року і постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що ОСОБА_2 не мав права відчужувати квартиру АДРЕСА_1 до вирішення справи про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, а тому договір дарування від 17 січня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, підлягає визнанню недійсним, оскільки укладаючи зазначений правочин ОСОБА_2 знав про існування спору та ввів свою доньку ОСОБА_3 в оману. Крім того, договір дарування був укладений у період, коли було скасовано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, що є підставою для встановлення нікчемності зазначеного правочину.
Ураховуючи наведене, а також те, що до складу спірної квартири входить належне йому на праві спільної часткової власності майно (спільні вбиральні на рівні першого поверху та підвалу), що свідчить про порушення його конституційних прав на мирне володіння майном, та те, що укладення договору дарування від 17 січня 2015 року порушує публічний порядок, а тому відповідно до положень статті 228 ЦК України спірний договір є нікчемним.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від ОСОБА_3 та ОСОБА_2, у яких вони зазначали, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, підстави для їх скасування відсутні.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та відзивів, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
17 січня 2015 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л. І. посвідчено договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1, яка належала дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 27 травня 2013 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції, індексний № 4002019.
Право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 68521546101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 травня 2013 року.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 листопада 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 липня 2011 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СНІП" про зобов`язання ОСОБА_2 розібрати добудову до квартири АДРЕСА_1, реконструкція якої була здійснена згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 30 грудня