Постанова
Іменем України
28 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 522/16362/16-ц
провадження № 61-47310св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач (за первісним та зустрічним позовами) - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року у складі судді Тарасова А. В. та постанову апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Калараш А. А., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
31 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 :
- суму основного боргу за договором позики від 16 вересня 2010 року в розмірі 30 230,00 доларів США, проценти в розмірі 26 043,00 доларів США, пеню в розмірі 17 614,00 доларів США;
- суму основного боргу за договором позики від 28 жовтня 2013 року в розмірі 320 000,00 доларів США, проценти в розмірі 183 487,00 доларів США, пеню в розмірі 157 983,00 доларів США;
- суму основного боргу за договором позики за договором від 16 січня 2015 року в розмірі 5 050 000,00 гривень, проценти в розмірі 2 290 624,00 гривень, пеню в розмірі 2 006 164,00 гривень.
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 16 вересня 2010 року, 28 жовтня 2013 року та 16 січня 2015 року між ним та ОСОБА_3 були укладені договори позики, згідно з якими він (позивач) надав ОСОБА_3 у борг грошові суми в розмірі 30 230,00 доларів США; 320 000,00 доларів США; 5 050 000,00 гривень відповідно.
ОСОБА_3 у строки, встановлені договорами, грошові кошти не повернув, та, враховуючи той факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, позичені грошові кошти витрачались в інтересах сім`ї, позивач просив стягнути суму боргу солідарно з обох відповідачів.
20 березня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договорів позики від 16 вересня 2010 року, 28 жовтня 2013 року та 16 січня 2015 року недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України, 65 СК України.
Посилалась на те, що дізналась про факт укладення вказаних договорів після звернення ОСОБА_1 до суду.
Зазначала, що між нею та ОСОБА_3 існує спір щодо поділу спільного подружнього майна, у зв`язку із чим укладення зазначених договорів спрямовано на те, щоб в подальшому недобросовісно і непропорційно розділити це майно. Згоди, як дружина ОСОБА_3, відповідно до частини другої статі 65 СК України, на укладення договорів позики вона не надавала, у зв`язку з чим просила визнати їх недійсними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договори позики, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 16 вересня 2010 року, 28 жовтня 2013 року та 16 січня 2015 року недійсними.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що договір позики є недійсним з підстав його фіктивності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року скасовано в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та в цій частині ухвалено нове судове рішення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договорів позики недійсними задоволено.
Визнано недійсними договори позики, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 16 вересня 2010 року на суму 30 230,00 доларів США, що еквівалентно 749 999,00 гривень; від 28 жовтня 2013 року на суму 320 000,00 доларів США, що еквівалентно 7 929 600 гривень; від 16 січня 2015 року на суму 5 050 000,00 гривень.
У решті рішення залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив із того, що відповідно до пункту 8 статті 8 ЦК України, частини другої статті 65 СК України на здійснення правочину щодо отримання позики ОСОБА_3 мав отримати згоду дружини ОСОБА_2, оскільки отримані ним кошти за договором позики відповідно до частини третьої статті 61 СК України є спільною сумісною власністю подружжя. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання згоди ОСОБА_2 на укладення договору позики її чоловіком ОСОБА_3 в інтересах сім`ї. Сукупність дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідчать про їх недобросовісність при укладенні договорів позики, що, відповідно до частини першої статті 203 ЦК України, є підставою для визнання правочинів недійсними. За таких підстав суд дійшов висновку, що зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню з інших підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди не звернули увагу на те, що договори позики укладені з дотриманням норм цивільного законодавства та мають виконуватись з урахуванням статті 629 ЦК України.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
ОСОБА_2 подала відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, у якому просить задовольнити його касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договорів позики недійсними.
Витребувано із Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу № 522/16362/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу № 522/16362/16-ц призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Обставини справи
Суди встановили, що 16 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та його сином ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 30 230,00 доларів США з метою задоволення сімейних потреб, а саме: на придбання автомобіля "Honda Civic" 2010 року випуску, й останній зобов`язався повернути вказану грошову суму в п`ятирічний термін.
28 жовтня 2013 року між ними також укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 320 000,00 доларів США з метою задоволення сімейних потреб, а саме: на придбання квартири, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві дану суму грошових коштів протягом 2 років.
Згідно договору позики від 16 січня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, останній отримав грошові кошти шляхом грошового переказу на його банківський рахунок у розмірі 5 050 000,00 гривень з метою задоволення сімейних потреб та зобов`язався повернути ці кошти протягом 1 року.
На підтвердження факту виникнення вказаних зобов`язань позивач надав копії платіжних доручень від 19 січня 2015 року № 1447387, згідно яких ОСОБА_1 сплатив, а ОСОБА_3 отримав грошову суму в розмірі 14 444,00 гривень; платіжне доручення від 19 січня 2015 року № 1502421, за яким ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 831 556,00 гривень; платіжне доручення від 18 лютого 2015 року № 4, згідно якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 2 560 000,00 гривень.
Відповідно до довідки від 19 липня 2016 року, виданої публічним акціонерним товариством "Восток Банк", з належного ОСОБА_1 рахунку були перераховані грошові кошти на рахунок ОСОБА_3 у розмірі 1 490 000,00 гривень.
Згідно з довідкою акціонерного банку "Південний" про рух грошових коштів ОСОБА_1 переказував грошові кошти на рахунок ОСОБА_3 .
Також установлено, що відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права
Звертаючись до суду з первісним позовом про стягнення коштів, ОСОБА_1 посилався на те, що надав у борг ОСОБА_3 кошти за трьома договорами позики для задоволення його сімейних потреб, проте останній у встановлений договорами строк ці кошти не повернув.
Суд першої інстанції, з яким також погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, пославшись на те, що ОСОБА_1 не надано належних доказів вчинення будь-яких дій на виконання вищевказаних правочинів, а також щодо реального передання грошових коштів ОСОБА_3 .
Проте з висновками судів в цій частині погодитись не можна, виходячи з такого.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.