Постанова
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 495/10977/17
провадження № 61-1101св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури,
відповідачі: Затоківська селищна рада, ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року у складі суддіШевчук Ю. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року перший заступник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Затоківської селищної радиБілгород - Дністровської міської ради Одеської області від 29 грудня 2014 року № 2680 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0173) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
Державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32634030.
Вважав, що право власності на спірну земельну ділянку набуто відповідачем із порушенням вимог земельного законодавства, без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у порушення Генерального плану смт. Затока та за відсутності схематичного плану території.
Крім того, цільове призначення земельної ділянки, яка перебувала раніше у користуванні Департаменту державної автомобільної інспекції МВС України, - розміщення готельного комплексу. Виходячи з поділу земельної ділянки, належної Департаменту ДАІ МВС, Затоківська селищна рада мала розпорядитись спірною земельною ділянкою відповідно до цього ж цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва.
Посилаючись на те, що вказані порушення спричиняють державі і територіальній громаді економічні збитки, перешкоджають здійсненню передбаченого Конституцією України права власності на землю та тягнуть нераціональне використання земель, а також на те, що діючим законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, прокурор як позивач у справі просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанцій
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 січня 2018 року відкрито провадження по цивільній справі за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року, позовну заяву першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури залишено без розгляду.
Судові рішення мотивовані тим, що звертаючись до суду із зазначеним позовом, перший заступник прокурора не обґрунтував наявність підстав представництва та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він попередньо повідомляв відповідний компетентний орган, який повинен самостійно захищати інтереси держави.
Посилаючись у позовній заяві на відсутність суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями прокурор не звернув належної уваги, що таким органом є Держгеокадастр. Таким чином, враховуючи відсутність доказів звернення Держгеокадастру до прокуратури з клопотанням про поновлення порушених прав, відсутні правові підстави для звернення без зазначення органу влади до суду прокурора.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 грудня 2018 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 495/10977/17 з суду першої інстанції.
У березні 2019 року справу № 495/10977/17 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що, залишаючи позов без розгляду, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для самостійного звернення прокурора до суду через наявність уповноваженого органу - Держгеокадастру, який повинен представляти інтереси держави в цьому спорі.
Суди не звернули належної правової уваги на те, що Держгеокадастр уповноважений на звернення до суду з позовами лише у випадку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва та повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
У цій справі предметом спору є земельна ділянка рекреаційного призначення, розташована на узбережжі Чорного моря, яка призначена для організації відпочинку необмеженого кола громадян. Таким чином, оскільки законодавством не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок рекреаційного призначення, з метою захисту порушеного права держави, прокурор реалізує своє право та обов`язок здійснити захист таких інтересів.
Суди першої та апеляційної інстанції не визначилися з характером спірних правовідносин, помилково застосували норми права, що не підлягали застосуванню, чим позбавили права судового захисту держави.
Відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що рішенням Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2680 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0173) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32634030, щодо земельної ділянки площею 0,0919 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0173) для індивідуального дачного будівництва, яке зареєстровано відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 січня 2015 року № 18829275.
Вважаючи, що вказані рішення прийняті з порушенням чинного законодавства, у грудні 2017 року перший заступник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури як позивач звернувся до суду із позовом про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
У квітні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши всі наведені аргументи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України. Так, згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини п`ятої статті 56 ЦПК України, що кореспондується положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Враховуючи викладене, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.