1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ


справа № 520/6542/18-ц

провадження № 61-14909св19


Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Форінт",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2018 року в складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2019 року в складі колегії суддів:

Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,


ВСТАНОВИВ:


Короткий зміст позовних вимог і рішень судів


У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"

(далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Форінт", (далі - ТОВ "ФК "Форінт")звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.


Позов мотивований тим, що 05 червня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (далі - АППБ "Аваль"), правонаступником якого є

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладена генеральна кредитна угода, за умовами якої кредитор відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію в розмірі 100 000,00 доларів США, на термін до 05 червня 2013 року. Пунктом 1.3. генеральної кредитної угоди передбачено, що кредитор надає позичальнику кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди, які є її невід`ємними частинами.


На забезпечення виконання ОСОБА_1 основного зобов`язання, визначеного генеральною кредитною угодою та додатковими угодами до нього, між останнім та банком, зокрема, укладені договори застави транспортних засобів.


Так, відповідно до договору застави від 28 серпня 2009 року ОСОБА_1 передав у заставу автомобіль марки BMW Х5, 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а відповідно до договору застави транспортного засобу

від 31 березня 2010 року відповідач передав у заставу вантажний фургон марки Nissan Urvan, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .


Посилаючись на те, що відповідач своїх зобов`язань за зазначеною вище генеральною кредитною угодою належним чином не виконує, в зв`язку з чим має заборгованість, позивач просив в рахунок виконання основного зобов`язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2007 року в розмірі позичкової заборгованості - 83 271,04 доларів США звернути стягнення на предмети застави, а саме: автомобіль марки BMW Х5, 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та вантажний фургон марки Nissan Urvan, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, які належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу зазначених транспортних засобів на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.


Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2018 року замінено позивача ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" правонаступником ТОВ "ФК "Форінт".


Задовольняючи заяву ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про заміну позивача правонаступником, суд першої інстанції виходив з того, що 09 серпня 2018 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "ФК "Форінт" укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого останнє набуло право вимоги до ОСОБА_1 за генеральною кредитною угодою від 05 червня 2006 року та договорами застави транспортних засобів від 28 серпня 2009 року та від 31 березня 2010 року, відтак ТОВ "ФК "Форінт" є новим кредиторам за зобов`язаннями

ОСОБА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2018 року позов

ТОВ "ФК "Форінт" задоволено. В рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі позичкової заборгованості (за тілом кредиту) -83 271,04 доларів США звернуто стягнення на предмети застави, а саме: автомобіль марки BMW Х5, 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та вантажний фургон марки Nissan Urvan, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, які належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу зазначених вище транспортних засобів на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Ухвалено початкову ціну продажу визначити на рівні ринкових цін на підставі оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження. Вирішено питання про розподіл судових витрат.


Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує належним чином зобов`язання за кредитним договором

від 28 грудня 2007 року, укладеної в рамках генеральної кредитної угоди від 05 червня 2006 року, у зв`язку із чим має заборгованість в розмірі 83 271, 04 доларів США. Враховуючи те, що виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 забезпечено, зокрема, договорами застави, позивач на підставі статті 589, пункту 3 частини другої статті 592 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 19, 20 Закону України "Про заставу", набув право на звернення стягнення на предмети застави шляхом продажу транспортних засобів на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження.


Постановою Одеського апеляційного суду від 17 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду

м. Одеси від 14 листопада 2018 року залишено без змін.


Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідачем не надано доказів сплати ним суми кредитної заборгованості, в рахунок погашення якої позивач, відповідно до положень генеральної кредитної угоди та договору застави має право звернути стягнення на предмети застави.


Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи


У липні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси

від 14 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, в якій просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.


Зазначає, що звертаючись до суду з вимогою про звернення стягнення на предмети застави в рахунок виконання основного зобов`язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2007 року, позивачем не враховано, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2016 року вже стягнуто з

ОСОБА_1 заборгованість за чотирма кредитними договорами, зокрема і за договором від 28 грудня 2007 року, в загальному розмірі 2 710 579,29 грн. Зазначене вище рішення оскаржене банком до апеляційного суду, справа не розглянута, оскільки призначено повторну експертизу через неможливість встановлення розміру заборгованості. Тобто, звертаючись до суду з цим позовом, позивач не врахував, що заборгованість, в рахунок погашення якої банк просить звернути стягнення на предмети застави, не є безспірною. Ці обставини також залишились поза увагою судів, зокрема такі доводи апеляційної скарги відповідача не були відхилені апеляційним судом.


Також зазначає, що судом першої інстанції прийнято до розгляду позовну заяву банку, яка не відповідала вимогам статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема, позивачем не зазначено відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, не зазначено всіх доказів, які додані позивачем до позовної заяви на підтвердження вимог, не визначено розміру судового збору. Про зазначені вище порушення вимог процесуального закону відповідач зазначав в апеляційній скарзі, проте апеляційний суд не надав цим доводам належної правової оцінки.


Звертає увагу на те, що у встановленні законом строки позивачем не зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмети застави, на що суди також не звернули уваги.


Крім того, зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, в частині прийняття та надання правової оцінки відзиву позивача

на апеляційну скаргу відповідача, оскільки такий відзив було подано з порушенням процесуальних строків, визначених в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.


У додаткових пояснення до касаційної скарги, направлених засобами поштового зв`язку на адресу Верховного Суду у вересні 2019 року, ОСОБА_1 зазначає, що в порушення вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суди не зупинили провадження в справі до вирішення справи № 2-5466/11 за позовом

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до нього про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, в рахунок погашення якої у цій справі позивач просить звернути стягнення на предмети застави. Також у додаткових пояснення на касаційну скаргу відповідач зазначає про необґрунтованість постанови апеляційного суду, оскільки в ній не зазначено мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на неї.


У жовтні 2019 року ТОВ "ФК "Форінт" засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому зазначає про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанції щодо наявності підстав для звернення стягнення на спірні транспортні засоби, застава яких забезпечувала виконання відповідачем основного зобов`язання.


Зазначає, що, вирішуючи питання про відкриття провадження в справі, судом першої інстанції було перевірено дотримання позивачем вимог статтей 175,177 ЦПК України. Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що позивачем не зазначено відомостей щодо досудового врегулювання спору, є безпідставними, оскільки вжиття заходів щодо досудового врегулювання спору в правовідносинах, що виникли між сторонами, не є обов`язковим. Інші доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права також спростовуються змістом позовної заяви та доданими до неї доказами. При цьому, позивач своїх зауважень щодо форми та змісту позовної заяви в суді першої інстанції не висловлював.


Вважає також безпідставними доводи касаційної скарги щодо ненадання позивачем доказів безспірності суми кредитної заборгованості, оскільки судами правильно зазначено, що станом на 11 травня 2018 року сума заборгованості (тіло кредиту) за кредитним договором від 28 грудня 2007 року становить 83 271,04 доларів США, про що свідчить виписки та розрахунок заборгованості. Саме в рахунок погашення цієї заборгованості позивач просить звернути стягнення на предмети застави і ця вимога була обґрунтовано задоволена судами,оскільки позивачем наявність заборгованості та її розмір не спростовані.


Рух справи у суді касаційної інстанції


Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.


Позиція Верховного Суду


08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ"

(далі - Закон № 460-ІХ).


Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону

460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.


За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку за правилами ЦПК України, в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.


Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.


Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).


Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.


Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки зазначені вище судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.


................
Перейти до повного тексту