Постанова
Іменем України
27 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 552/6767/16-ц
провадження № 61-39714св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року у складі судді Васильєвої Л. М. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С.,
Кузнєцової О. Ю. та Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання договорів дарування недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що з 05 вересня 2003 року вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_2, як жінка та чоловік, без реєстрації шлюбу.
У період спільного проживання вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, набули у власність земельну ділянку та житловий будинок по АДРЕСА_1, у якому провели реконструкцію, побудували нові господарські споруди та будівлі. Згідно рішення органу місцевого самоврядування від 28 серпня 2012 року зареєстровані новозбудовані приміщення: тамбур, сарай Л, гараж М у домоволодінні.
15 жовтня 2011 року вони зареєстрували шлюб, який рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 серпня 2017 року було розірвано.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: встановити факт її спільного проживання як жінки та чоловіка з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року
по 15 жовтня 2011 року; визнати право спільної сумісної власності за нею та ОСОБА_2 на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 ; визнати право спільної сумісної власності її та ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,10 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку будівель і споруд, кадастровий номер 5310136400:10:005:0239, та право спільної сумісної власності на земельну ділянку, площею 0,0856 га, кадастровий номер 5310136400:10:005:0240, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним договори дарування житлового будинку та земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 15 березня 2017 року роз`єднано у самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності, визнання недійсними договорів дарування, витребування майна із чужого незаконного володіння, визначення порядку володіння та користування нерухомим майном, усунення перешкод у користуванні та володінні майном.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відсутні підстави для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю, як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, з 01 січня 2004 року по 15 травня 2009 року, оскільки позивачка у цей період перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.
Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з 19 травня
2009 року по 15 жовтня 2011 року, оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження цього факту.
Суд першої інстанції вважав, що спірне майно, зокрема: будинок та земельні ділянки, не може бути визнані спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки на час придбання ОСОБА_2 такого майна позивачка перебувала у іншому шлюбі. Доказів про те, що спірне майно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат позивачкою суду не було надано, а тому суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для визнання права спільної сумісної власності на спірне майно з підстав, передбачених частиною першою
статті 62 СК України.
При цьому, суд першої інстанції вважав, що позивачка могла претендувати на стягнення половини вартості будівельних матеріалів та будівельних робіт спірного гаража (літ. "Н"), оскільки такий гараж є самочинно збудованою спорудою, яка збудована у 2016 році, у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проте такі позовні вимоги нею не заявлялися.
Також, суд першої інстанції вважав, що оскільки відсутні підстави для задоволення вимог щодо визнання спільною сумісною власністю спірного нерухомого майна, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання договорів дарування такого майна недійсними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 лютого 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що сімейні відносини позивачки з першим чоловіком регулювалися нормами Кодексу законів про шлюб та сім`ю, який передбачав обов`язкову реєстрацію розірвання шлюбу у державному органі Реєстрації актів цивільного стану незалежно від часу їх звернення, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про те, що відсутні правові підстави для встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю, як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 15 травня 2009 року, оскільки позивачка у цей період перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.
Також, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог щодо встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю, як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з 19 травня 2009 року
по 15 жовтня 2011 року, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірне майно не може бути визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки на час придбання останнім такого майна позивачка перебувала у іншому шлюбі.
При цьому, суд першої інстанції, як вважав суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для визнання права спільної сумісної власності на спірне майно з підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, оскільки відсутні докази того, що спірне майно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат сторін у справі.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка могла претендувати на стягнення половини вартості будівельних матеріалів та будівельних робіт спірного гаража
(літ. "Н"), оскільки такий гараж є самочинно збудованою спорудою, яка була збудована у 2016 році, у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проте такі позовні вимоги нею не заявлялися.
Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання договорів дарування спірного майна недійсними, оскільки відсутні підстави для задоволення вимог щодо визнання спірного майна спільною сумісною власністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Київського районного суду м. Полтави.
У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
У зв`язку із чим суди попередніх інстанцій, як вона вважала, дійшли до не правильного висновку щодо відмови у задоволенні її позовних вимог.
Посилалась на те, що рішенням Київського районного суду м. Полтави
від 22 жовтня 1992 року, яке набрало законної сили 03 листопада 1992 року, було розірвано її шлюб із першим чоловіком ОСОБА_4 . До органу реєстрації актів цивільного стану зверталась у 2009 році, після вступу в дію СК України та ЦК України.
Вважала, що станом на 2009 рік (момент реєстрації розірвання шлюбу) не діяли норми права, які пов`язували припинення шлюбу із його державною реєстрацією в органах реєстрації актів цивільного стану.
Також посилалась на те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин та не зазначили підстави незастосування
статей 44, 46, 47, 49 Закону України "Про нотаріат".
Зазначала, що для вчинення нотаріальної дії (реєстрації оскаржуваних договорів дарування спірного майна) нотаріусом приймалися заяви оформлені з порушенням інструкції з діловодства, а саме: не були поставлені дати та було зазначено різні, не належні ОСОБА_2, індивідуальні податкові номери. При цьому, у договорі дарування нерухомого майна зазначено, що подаровано гараж, літ. Е, який було знищено у 2006 році, про що свідчив технічний паспорт, також продано нерухоме майно будівлі літ. Л та літ. М, та реконструйований будинок, право власності на яке виникло у 2012 році. Також, у власність відповідача перейшло нерухоме майно, яке не введено в експлуатацію, гараж літ. Н, побудований у 2016 році за час зареєстрованого шлюбу з відповідачем.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 та ОСОБА_3 на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 січня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 купив житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1, який складався в цілому з: житлового будинку, зазначеного у плані під літерою "А-1", житловою площею 33,8 кв. м, загальною площею 73,5 кв. м, сарая Б, вбиральні В, погребу б, гаражу Бʼ, гаража Е, огорожі № 1, водогона дворового К, сарая Ж, сарая Жʼ, погреба ж2, навіса З (а. с. 40 т. 1).