Постанова
Іменем України
22 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 442/5237/16-ц
провадження № 61-293св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Журавель В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Дрогобицьке управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Державна казначейська служба України, відділ державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 лютого 2018 року у складі судді Гарасимків Л. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
У серпні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили стягнути з Дрогобицького управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Державної казначейської служби України, відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції майнову та моральну шкоду, завдану внаслідок вчиненого кримінального правопорушення.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що вироком апеляційного суду Львівської області від 15 квітня 2010 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів за частиною четвертою 4 статті 152, частинами другою-третьою статті 153, пунктами 10, 12 частини другої статті 115, частиною другою статті 185, частиною першою статті 309 КК України та призначено покарання на підставі статті 70 КК України у вигляді 15 років позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 210 456,50 грн майнової та моральної шкоди, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - 200 000,00 грн моральної шкоди.
05 червня 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Лютик Х. В. відкрито виконавче провадження ВП № 32938979 та надано боржнику термін для добровільного виконання постанови до 13 червня 2016 року, проте до теперішнього часу кошти їм не надійшли.
Оскільки вирок суду в частині відшкодування шкоди не виконується, майна, на яке можливе звернення стягнення, засуджений не має, за місцям відбування покарання не працює та не отримує будь-яких коштів, вважають, що в даному випадку винна особа є неплатоспроможною й шкода, заподіяна їм злочином, повинна бути відшкодована державою .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що відсутній закон, який би визначав умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої у результаті злочину.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 лютого 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
Дрогобицьке управління Державної казначейської служби України у Львівській області подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління Державної казначейської служби у Дрогобицькому районі, Державної казначейської служби України, відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок вчиненого кримінального правопорушення.
Витребувано із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області цивільну справу № 442/5237/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2019 року вищезазначену справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі № 442/5237/16-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1423/17.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року касаційне провадження у справі № 442/5237/16-ц поновлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що в результаті злочинних дій ОСОБА_3 загинула ОСОБА_4, яка є донькою позивачів.
Вироком Апеляційного суду Львівської області від 15 квітня 2010 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 52, частиною другою статті 15 - частиною третьою статті 153, пунктами 10, 12 частини другої статті 115, частиною другою статті 185, частиною першою статті 309 КК України та призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. Крім того, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 - 10 456,50 грн на відшкодування майнової шкоди та 200 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що вирок суду в частині відшкодування майнової та моральної шкоди не виконується, засуджений майна, на яке можливе звернення стягнення, не має, в місцях позбавлення волі він непрацевлаштований та є неплатоспроможним. Посилаючись на неможливість відшкодувати завдану ОСОБА_3 майнову та моральну шкоду іншим способом, просили компенсувати її за рахунок Державного бюджету України. Правовими підставами для задоволення заявлених вимог вказували статі 1177, 1207 ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що "відповідно до Цивільного кодексу питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова "якщо особа, яка вчинила злочин, не встановлена або неплатоспроможна". Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Той закон має також містити процедуру присудження та сплати такої компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею Кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Крім того, національні суди підтвердили, що за відсутності закону, який формує такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177 ЦК України, взятої окремо. На додаток до цього, в даному випадку, як зауважили національні суди, умови, викладені у першому абзаці статті 1177 ЦК України, не дотримані. Оскільки заявник не мав достатньою мірою встановлену вимогу для цілей, передбачених статтею 1 Протоколу № 1, він не може стверджувати, що він мав "законне сподівання" одержання будь-яких конкретних сум" (Petlyovanyy v. Ukraine, № 54904/08, від 30 вересня 2014 року).