ПОСТАНОВА
Іменем України
30 квітня 2020 року
м. Київ
справа №826/15544/15
касаційне провадження №К/9901/33146/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 (суддя Літвіна Н.М.) у справі № 826/15544/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.05.2014 № 232/17-01.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 18.12.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16.02.2017 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишив без руху, в тому числі, оскільки подане нею клопотання не містило підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення, та запропонував протягом тридцяти днів з моменту отримання копії цієї ухвали подати до суду вмотивовану заяву про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням підстав для його поновлення.
Ухвалою від 18.04.2017 Київський апеляційний адміністративний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2015 у справі № 826/15544/15, визнавши вказані позивачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження неповажними.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 та направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме: статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення відповідних процесуальних дій).
При цьому зазначає, що постанову суду першої інстанції від 18.12.2015 отримано нею лише 19.01.2017 при зверненні представника до суду з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи.
Також, наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції проігноровано поважність причин пропуску строку звернення позивача до суду апеляційної інстанції зі скаргою, а саме - в період з 21.12.2015 по 25.01.2016 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 знаходилась за межами України, що підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристична агенція Лімпопо" та копіями електронних квитків, відтак не мала змоги отримати поштове відправлення, а в період з 25.01.2016 по 25.01.2017 вважала, що справа продовжує розглядатись у порядку письмового провадження.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) встановлено порядок і строки апеляційного оскарження судових рішень.
Враховуючи викладене, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями суду першої інстанції, можуть скористатись правом їх оскарження в апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений процесуальним законом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків - досягненням юридичної визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV є джерелом права, свідчить про те, що право на звернення до суд не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справи "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії").