Постанова
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа №501/1773/16-ц
провадження № 61-47793св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Смирнова В.В., та постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року, ухвалену в складі колегії суддів Цюри Т.В., Кононенко Н.А., Сегеди С.М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, в обґрунтування якого вказував, що 08 травня 2016 року він позичив відповідачу ОСОБА_2 суму у розмірі 263 000,00 грн за умови повернення до кінця травня 2016 року, про що відповідач написав розписку, однак, відповідач борг не повернув.
У зв`язку з наведеним позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 263 000,00 грн.
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання гарантійної розписки безгрошовою та визнання договору позики неукладеним. В обґрунтування якого зазначав, що він не брав зазначеної суми, а спірну розписку написав під тиском ОСОБА_1 (а.с.61-65).
Просив суд визнати розписку - безгрошовою та визнання договору позики неукладеним.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 263000,00 грн.
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання гарантійної розписки безгрошовою та визнання договору позики неукладеним - відмовлено за необґрунтованістю.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року залишено без змін.
Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, згідно зі ст. ст.1046, 1047 ЦК розписка є підтвердженням укладення договору позики, який вважається укладеним з моменту передачі грошей та має бути повернено, а доказів про те, що розписку ОСОБА_2 написав під тиском протиправної поведінки ОСОБА_1 судам надано не було.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції
У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу № 501/1773/16-ц .
Зупинено виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просив суд оскаржувані судові рішення скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги те, що вказаний договір позики є безгрошовим.
Суди не врахували того, що розписка була вчинена під впливом тяжкої обставини.
Судами було проігноровано клопотання позивача з приводу виклику у судове засідання для дачі особистих пояснень, а також про витребування протоколів допиту ОСОБА_1 даних слідчому під час кримінального провадження №12016160160001595.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались правом на відзив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 08 травня 2016 року позивач ОСОБА_1 надав у борг відповідачу ОСОБА_2 суму у розмірі 263 000,00 грн за умови її повернення до кінця місяця 2016 року, про що відповідач ОСОБА_2 написав гарантійну розписку (а.с. 7, 73).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, згідно зі ст. ст.1046, 1047 ЦК розписка є підтвердженням укладення договору позики, який вважається укладеним з моменту передачі грошей та має бути повернено, а доказів про те, що розписку ОСОБА_2 написав під тиском протиправної поведінки ОСОБА_1 судам надано не було.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.