Постанова
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа №463/2372/16-ц
провадження № 61-1542св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Любов Іванівна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична Уляна Вікторівна,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, ухвалену в складі колегії суддів Струс Л.Б., Левика Я.А., Шандри М.М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсними договору дарування та свідоцтва про право на спадщину за законом.
В обгрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що на праві власності їй належала квартира АДРЕСА_1 .
29 вересня 2004 року вона з братом пішли до нотаріуса, де згідно слів брата та як позивач розуміла між нею та братом було укладено договір довічного утримання. Оскільки вона цілковито довіряла братові, в суть договору, який укладався вона не вникала та підписала його не читаючи, оскільки брат пояснив їй, що буде піклуватись про неї, надавати матеріальну допомогу та допомогу по господарству.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, на похоронах якого вона дізналась від його сина ОСОБА_2 про наявність спірного договору дарування та те, що він має намір успадкувати після батька належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач вказувала, що укладаючи спірний договір дарування квартири вважала, що укладає договір довічного утримання, оскільки помилялась щодо природи даного правочину, так як є особою похилого віку та на момент укладення договору потребувала сторонньої допомоги та іншого житла в неї немає.
Оскільки вказаний договір дарування квартири від 24 вересня 2004 року був укладений під впливом помилки, її покійний брат ОСОБА_4 незаконно набув права власності на спірну квартиру, відтак дана квартира незаконно успадкована відповідачем.
З врахуванням наведеного позивач просила суд:
- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 24.09.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І., зареєстрований в реєстрі за №1132;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрі за № 1048, видане 16.03.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 березня 2018 року позов задоволенло повністю.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 24.09.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І., зареєстрований в реєстрі за №1132
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1048, видане 16.03.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що позивач будучи особою похилого віку, потребуючи стороннього догляду, який як ствердили в судовому засіданні свідки фактично надавав позивачці її покійний брат ОСОБА_4, зокрема купував ліки, продукти харчування, провів ремонт у квартирі, возив останню до лікарів, уклала оспорюваний договір дарування квартири внаслідок неправильного сприйняття обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення позивачки під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання.
Відповідно і свідоцтво про право на спадщину за законом слід визнати недійсним, оскільки батьком відповідача ОСОБА_3 було незаконно набуто у власність спірну квартиру АДРЕСА_1, а саме внаслідок помилки позивачки, тому вказана квартира не могла на законних підставах бути успадкованою відповідачем.
Постановою Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2018 рокурішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 березня 2018 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи повністю рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження існування при укладенні оспорюваного договору дарування помилки, а саме, неправильного сприйняття позивачкою ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, зокрема що на момент укладення спірного правочину вона потребувала сторонньої допомоги, хворіла. Також судом було прийнято до уваги те, що позивач знялась з реєстрації спірної квартири та переїхала проживати у іншу область де проживала до моменту звернення до суду.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Личаківського районного суду м. Львова цивільну справу № 463/2372/16-ц
У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просив суд оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку встановленим обставинам у справі та дійшов помилкового висновку про відсутність неправильного сприйняття позивачем фактичних умов спірного договору.
Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги той факт, що позивач немає у власності іншого нерухомого майна.
Суд апеляційної інстанції прийняв докази від відповідача, подані з порушенням встановленого ч. 3 ст. 367 ЦПК України.
Судом апеляційної інстанції в порушення вимог закону до справи було залучено представників відповідача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які не є адвокатами.
Доводи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції було прийнято до уваги всі обставини та надані на їх підтвердження докази, зокрема те, що позивач після укладення спірного договору знялась з реєстрації спірної квартири, проживала у іншій області, а ОСОБА_3 позивача не доглядав та не утримував. Доводи касаційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належала квартира за адресою АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 02 вересня 2004 року (т.1 а.с.6), а іншого житла в неї немає.
24 вересня 2004 року ОСОБА_1, як дарувальником та ОСОБА_3, як обдаровуваним було укладено договір дарування квартири,посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л.І. Згідно положень даного договору дарувальник подарував, а обдаровуваний прийняв у дарунок квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.8).
21 жовтня 2004 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на подаровану квартиру (т.1 а.с.9) .
ОСОБА_3 зареєстрував своє місце проживання за адресою спірної квартири, в якій проживав до дня смерті до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач не перебувала на утриманні обдарованого покійного брата ОСОБА_3, як до, так і після укладення оспорюваного правочину.
На час укладення договору дарування позивач не потребувала догляду за станом здоров`я.
На момент укладення договору позивач досягла пенсійного віку.
ОСОБА_1 знялася з реєстрації проживання зі спірної квартири та переїхала до с. Рудники Підгаєцького району Тернопільської області, де була зареєстрована з 18 січня 2005 року та проживала по день звернення до суду (т.2, а.с.137).
ОСОБА_1 перебувала на обслуговуванні Територіального центру соціального обслуговування Підгаєцького району вдома з 12 серпня 2010 року по день звернення до суду та отримувала соціальну послугу по веденню домашнього господарства (т.2, а.с.139).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.