Постанова
Іменем України
24 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 140/951/19
провадження № 61-19761св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липовецького Немирівського районного суду Вінницької області в складі судді Алєксєєнка В. М. та постанову Вінницькогоапеляційного суду від 08 жовтня2019 року в складі колегії суддів: Сала Т. Б, Ковальчука О. В., Марчук В. С.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок разом із господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - житловий будинок), на підставі договору купівлі-продажу від 05травня 1993 року.
У належному позивачу житловому будинку зареєстрована його донька ОСОБА_2, яка вже два роки як вибула з нього та проживає у власному будинку по АДРЕСА_2 . Відповідач добровільно знятись із реєстраційного обліку в спірному будинку не бажає.
З метою досудового врегулювання спору позивачзвернувся до виконавчого комітету Немирівської міської ради із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , однак, позивачу було відмовлено, так як він не надав необхідних документів на підтвердження того, що він є законним представником ОСОБА_2 .
Оскільки відповідачка не має ніяких прав до частини житлового будинку, яка належить позивача, ні як власниця, ні як квартиронаймач, а тому добровільно обравши інше місце постійного проживання вона втратила право користування належним йому житловим будинком.
У зв`язку з реєстрацією відповідачки в спірному житловому будинку, позивач має ряд незручностей та додаткових фінансових витрат по утриманню житлового будинку, так як не має можливості оформити субсидію на оплату комунальних послуг, що змушує його нести додаткові витрати, а також не має можливості вільно розпоряджатися належною йому частиною житлового будинку.
Посилаючись на вищезазначене, позивач просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування належним позивачу на праві приватної власності спірним житловим будинком з 2017 року.
Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 10 червня 2019 року залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 02 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати понесенні останньою за надання правової допомоги в розмірі 3 108,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також те, що спірний будинок після придбання був розвалений, а на його місці був побудований інший житловий будинок із цією самою поштовою адресою, який ні на кого не зареєстрований, а тому позивач не є єдиним власником житлового будинку, а тому не має права ставити питання про факт втрати права користування житловим будинком іншою особою. Належних доказів, що саме він власник майна не надав.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 02 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є невмотивованими. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту знесення вказаного житлового будинку та побудови нового будинку, а суд першої інстанції фактично зробив цей висновок лише на підставі заперечень відповідача та третьої особи проти позову, викладених у відзиві на позовному заяву та письмових поясненнях.Довідку комунального підприємства "Немирівське БТІ" №773 від 17 вересня 2019 року, яка надана позивачем, спростовує висновок суду про знесення житлового будинку та побудову на його місці нового.Також суд застосував норми статей 71, 72 Житлового Кодексу Української РСР, які не підлягають до застосування, так як регламентують правовідносини між наймачем та наймодавцем з приводу користування житловими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду. Апеляційним судом не прийнято до уваги довідку комунального підприємства "Немирівське БТІ" № 736 від 27 серпня 2019 доданої відповідачкою до відзиву на апеляційну скаргу, оскільки вона не була предметом розгляду в суді першої інстанції, а відповідачем не надано доказів неможливості її подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї.
Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що спірний житловий будинок є спільним майном подружжя, а ОСОБА_3 є співвласником вказаного будинку, тому позивач не може одноособово ставити питання про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати понесенні останньою за надання правової допомоги, та відмовляючи у цій частині апеляційний суд виходив з того, що надана адвокатом квитанцію, не є належним доказом сплати ОСОБА_2 грошових коштів у зазначеному в ній розмірі, оскільки витрати ОСОБА_2 на послуги адвоката не підтверджені належними фінансовими документами.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
01 листопада 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Липовецького Немирівського районного суду Вінницької області повністю та постанову Вінницькогоапеляційного судувід 08 жовтня2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не правильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Так заявник зазначає, що висновок апеляційного суду про те, що для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що знаходиться у спільній сумісній власності, необхідна згодо всіх співвласників цього житлового будинку є помилковими та такими, що не відповідає нормам чинного законодавства, зокрема статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", відповідно до якої серед переліку документів, які повинна подати особа при її реєстрації, або при знятті з реєстрації у житловому приміщенні, згода співвласників не потрібна. Крім того, третя особа ОСОБА_3 не надавала письмової згоди на реєстрацію місця проживання відповідачки, так як вона не є власником спірного житлового будинку.
Доводи інших учасників справи
03 грудня 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення в оскаржуваних чатинах залишити без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Немирівського районного суду Вінницької області.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Липовецького Немирівського районного суду Вінницької області та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи
25 січня 1981 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб (а.с.19).
05 травня 1993 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу спірогобудинку (а.с.10).
Згідно копії реєстраційного посвідчення Тульчинського бюро технічної інвентаризації житловий будинок зареєстрований за позивачемна праві особистої власності на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу за реєстровим № 246 (а.с.9).