Постанова
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 204/1764/17
провадження № 61-36809св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська в складі судді Книш А. В. від 11 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровського області в складі суддів: Петешенкової М. Ю., Куценко Т. Р., Макарова М. О., від 20 квітня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_5, про визнання договору дарування удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу та визнання права спільної сумісної власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 26 вересня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 .
При цьому, в період з 23 грудня 1989 року по 22 травня 2015 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У 2001 році за спільні кошти в розмірі близько 5 000 доларів США, подружжя вирішило придбати квартиру АДРЕСА_1 . При підписанні цього договору вона не була присутня. У березні 2015 року їй стало відомо про те, що цей договір було вчинено у формі договору дарування, а не договору купівлі-продажу.
Позивачка зазначала, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін.
Посилаючись на зазначене, позивачка просила суд визнати договір дарування від 26 вересня 2001 року квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 удаваною угодою та визнати, що між сторонами 26 вересня 2001 року було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2015 року у справі № 200/4501/15-ц спірну квартиру визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто спільною власністю позивача та її чоловіка - відповідача ОСОБА_2 . Також вказаним рішенням здійснено поділ майна подружжя та, зокрема, виділено спірну квартиру у власність позивачці ОСОБА_1 26 січня 2016 року ОСОБА_1 відчужила спірну квартиру на користь третьої особ - ОСОБА_4, за договором дарування. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року у справі № 200/4501/15-ц заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2015 року в частині щодо визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу скасовано, зокрема, позивачці було відмовлено в позові до ОСОБА_2 про визнання спірної квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 25 жовтня 2016 року третя особа - ОСОБА_4, подарувала спірну квартиру своєму малолітньому сину - ОСОБА_5, який є власником спірної квартири на момент пред`явлення позову в даній справі. Однак, позовні вимоги до власника спірної квартири - малолітнього ОСОБА_5, інтереси якого представляє третя особа - ОСОБА_4, позивачем не пред`явлено. Позивачем обрано не вірний спосіб захисту свого майнового права та інтересу. При цьому, районний суд послався на те, що закон прямо не передбачає недійсність удаваного правочину, так як визнання правочину удаваним є лише фактичною обставиною, яка підлягає встановленню у справі, а цивільне законодавство лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони насправді мали на увазі, а якщо правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсності із застосуванням відповідних наслідків недійсності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Дніпропетровського області від 20 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно положень ЦК УРСР, які регулюють правовідносини у даній справі, для визнання спірного правочину удаваним слід довести, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо. Відповідач ОСОБА_3 (дарувальниця) надала пояснення, що 26 вересня 2001 року вона мала на меті укласти та уклала саме договір дарування спірної квартири, а не договір купівлі-продажу. Позивачка, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що, на її думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Апеляційний суд зауважив, що позивачка не надала суду жодних належних та допустимих доказів того, що спірний правочин був удаваним, у зв`язку із чим висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в даній справі відповідають вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції по суті спору. У зв`язку із указаними обставинами відсутні також підстави для задоволення вимоги про визнання спірної квартири спільним майном подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків відмову в позові. Суд першої інстанції помилково вважав, що позивачка обрала невірний спосіб захисту, оскільки остання має право заявляти вимогу щодо визнання удаваним спірного договору дарування. Апеляційний суд помилково вважав, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин. Суди не взяли до уваги покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які підтверджували ті обставини, що сторони спірного договору дарування насправді хотіли укласти договір купівлі-продажу. Усі надані позивачкою докази стосуються предмета доказування та містять відповідну інформацію. Доводів щодо вирішення інших позовних вимог, зокрема, щодо визнання квартири спільним майном подружжя, касаційна скарга не містить.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.
У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 09 жовтня 2018 року справу визначено розглядати у колегії суддів: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.
20 червня 2019 року у зв`язку із обранням судді Пророка В. В. до складу Великої Палати Верховного Суду призначено повторний автоматичний розподіл, серед інших, даної справи.
Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року справу визначено розглядати у колегії суддів: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Карпенко С. О.
13 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.
Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 23 грудня 1989 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2015 року.
Від подружнього життя сторони мають доньку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
07 червня 2001 року позивач уклала з ТОВ "ВІВАТ-1" договір-доручення про надання ріелторських послуг, за умовами якого останній прийняв на себе зобов`язання здійснити пошук двокімнатної квартири у м. Дніпропетровську для позивача.
26 вересня 2001 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Лада І. М.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2015 року у справі № 200/4501/15-ц визнано квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Здійснено поділ майна подружжя та, зокрема, виділено у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 53,6 кв.м.
26 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року у справі № 200/4501/15-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 грудня 2016 року, заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2015 року в частині визнання квартири об`єктом спільного сумісного майна подружжя скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
25 жовтня 2016 року ОСОБА_4 подарувала спірну квартиру своєму малолітньому сину ОСОБА_5 .
Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_3 надала пояснення, що 26 вересня 2001 року вона уклала саме договір дарування спірної квартири, а не договір купівлі-продажу.
Установлено також, що позивачка не надала належних та допустимих доказів спрямованості волі сторін спірного договору дарування на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені цим договором, та настання між сторонами такого договору інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені договором дарування.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.