ПОСТАНОВА
Іменем України
29 квітня 2020 року
Київ
справа №815/5811/16
адміністративне провадження №К/9901/23245/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/5811/16
за позовом ОСОБА_1
до голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича
про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування наказу №18-ос від 18 жовтня 2016 року,
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Реви Дмитра Сергійовича
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Самойлюк Г.П.)
і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Лук`янчук О.В., суддів Кравченка К.В., Косцової І.П.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича щодо видачі наказу №18-ос від 18 жовтня 2016 року про відрахування ОСОБА_1 зі штату Київського районного суду міста Одеси;
- визнати протиправним і скасувати наказ голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича №18-ос від 18 жовтня 2016 року про відрахування ОСОБА_1 зі штату Київського районного суду м. Одеси;
- допустити негайне виконання рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ голови Київського районного суду міста Одеси прийнято до вирішення по суті Вищим адміністративним судом України справи №800/532/16 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною, зокрема, постанови від 29 вересня 2016 року про звільнення з посади судді Київського районного суду міста Одеси, а тому є незаконним і його належить скасувати. Крім того, посилаючись на порушення статті 40 Кодексу законів про працю України, позивач зазначив, що його відраховано зі штату Київського районного суду міста Одеси під час знаходження у відпустці та не вирішено питання щодо передачі справ, що перебували у провадженні позивача, у зв`язку з чим дії голови Київського районного суду міста Одеси із видачі наказу №18-ос від 18 жовтня 2016 року є протиправними.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Приймаючи зазначені рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що суддя суду загальної юрисдикції фактично звільняється з посади Верховною Радою України, шляхом прийняття відповідної постанови, а голова місцевого суду тільки видає на підставі такої постанови відповідний наказ про відрахування зі штату суду.
Наказом голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна С.А . №18-ос від 18 жовтня 2016 року на підставі акта про звільнення судді відраховано позивача зі штату Київського районного суду міста Одеси. Отже, суди дійшли висновку про те, що оскаржуваним наказом не вирішувалось питання про звільнення судді (позивача), відтак посилання позивача на порушення відповідачем вимог статті 40 Кодексу законів про працю України є безпідставними, оскільки зазначена норма регламентує підстави і процедуру розірвання трудового договору, а не відрахування працівників зі штату.
Крім того, суди попередніх інстанцій послалися на копію листа голови Державної судової адміністрації України №10-6529/16 від 14 вересня 2016 року "Про звільнення суддів з посад", який визначав, що якщо на час прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення судді, суддя перебував у відпустці, датою відрахування його зі штату суду є останній день перебування у відпустці. Тому суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (далі - "представник позивача") просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року і зупинити провадження у справі №815/5811/16 до набрання законної сили рішенням у справі №800/532/16 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України.
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В обґрунтування касаційної скарги представник позивача посилається на те, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою незаконність звільнення позивача з посади судді Верховною Радою України. Оскільки, на думку позивача, він оскаржив до суду постанову ВР України про його звільнення, відповідач не мав права приймати оскаржуваний наказ до вирішення судом питання про правомірність звільнення позивача з посади судді. Також позивач вказав про порушення відповідачем статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з відрахуванням зі штату Київського районного суду міста Одеси в останній день його відпустки.
Крім того, на думку скаржника, відповідач протиправно не вказав в оскаржуваному наказі про необхідність передачі справ, що знаходились у провадженні позивача, оскільки йому повинен був бути наданий строк на здачу справ, які перебували у нього в провадженні, і тільки після цього позивача могли відрахувати зі штату суду.
Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що відрахування позивача зі штату Київського районного суду міста Одеси зумовлено прийняттям постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді, яка набрала чинності і не була призупинена чи скасована Вищим адміністративним судом України. Також відповідач вказав, що позивача звільнено в останній день його перебування у відпустці з урахуванням роз`яснень, викладених у листі голови Державної судової адміністрації України №10-6529/16 від 14 вересня 2016 року. Водночас відповідач наголосив, що згідно Закону України "Про судоустрій і статус суддів" до обов`язків судді не віднесено передачу і збереження справ, відтак суддя не повинен займатися їх передачею до канцелярії суду.
Крім того, відповідач звертає увагу на те, що касаційна скарга представника позивача за своїм змістом повністю ідентична його апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції, і не містить жодних аргументованих посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Верховної Ради України №1603-VIII від 29 вересня 2016 року "Про звільнення судді" ОСОБА_1 звільнено з посади судді Київського районного суду міста Одеси відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у зв`язку з порушенням присяги судді.
Наказом голови Київського районного суду міста Одеси №18-ос від 18 жовтня 2016 року на підставі акта про звільнення судді відраховано ОСОБА_1 зі штату Київського районного суду міста Одеси з 2 листопада 2016 року.
Відповідно до наказу голови Київського районного суду міста Одеси №82-в від 28 липня 2016 року судді ОСОБА_1 було надано відпустку тривалістю 58 календарних днів з 5 вересня 2016 року по 2 листопада 2016 року включно.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Спеціальним законодавством, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України "Про судоустрій та статус суддів".
За змістом пункту 1 частини п`ятої статті 48 вказаного Закону незалежність судді забезпечується, з-поміж іншого, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення і припинення повноважень.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Конституції України судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.
Відповідно до вимог статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Частинами третьою, п`ятою статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції". На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.
Відповідно до частини третьої статті 122 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ (стаття 125 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Частиною восьмою статті 216-1 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" передбачено, що рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою Верховної Ради. Голосування про звільнення суддів може проводитися списком, а з підстав, передбачених пунктами 4, 5, 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України, - щодо кожного судді окремо.
Указом Президента України №503/97 від 10 червня 1997 року "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" передбачено, що акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
Згідно з частиною першою статті 7 зазначеного Указу Президента акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга представника позивача у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Приписами частини першої статті 341 КАС України (тут і надалі в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.