ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2020 року
Київ
справа №810/2032/17
адміністративне провадження №К/9901/49851/18, №К/9901/49581/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Київської митниці Державної фіскальної служби та ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року (судді: Панова Г.В., суддів Кушнова А.О., Панченко Н.Д.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (судді: Карпушова О.В., Епель О.В., Кобаль М.І.) у справі №810/2032/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Київська митниця Державної фіскальної служби, про стягнення заробітної плати,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, третя особа Київська митниця ДФС, в якому з урахуванням уточнень від 14 листопада 2017 року, просить стягнути з відповідача заробітну плату у розмірі 307663,79 грн за період з 15 квітня 2011 року по 29 березня 2015 року, а саме 270057,41 грн компенсацію за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та 37606,38 грн грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно постанови Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2011 року позивача поновлено на роботі, проте, відповідач фактично виконав судове рішення, поновивши його на роботі, лише 30 березня 2015 року, внаслідок чого, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виконання судового рішення у розмірі 270057,41 грн та невикористану щорічну відпуску, яку він мав би право отримати, якщо був би своєчасно поновлений на посаді. Позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити компенсацію за весь період вимушеного прогулу з січня 2011 року по березень 2015 року та додатково виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 138 календарних днів у розмірі 37606,38 грн, а саме за періоди: лютий-грудень 2011 року - 41 день, січень-грудень 2012 року - 45 днів, січень 2013 року - 4 дні, березень - грудень 2014 року - 37 днів, січень - березень 2015 року - 11 днів з урахуванням середньоденного грошового забезпечення у розмірі 272,51 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 15 квітня 2011 року по 29 березня 2015 року у розмірі 18982,26 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що сплаті на користь позивача підлягає компенсація за затримку виконання судового рішення про поновлення на посаді за період з 15 квітня 2011 року по 29 березня 2015 року лише у розмірі 18982,26 грн, враховуючи різницю в заробітку позивача за весь час затримки із заробітною платою, яку позивач отримував працюючи в ТОВ "Лук Авіа Оіл" 174098,48 грн та в ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" 76976,67 грн. Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 138 календарних днів у розмірі 37606,38 грн, суди дійшли висновку, що всі наведені позивачем законодавчі норми не встановлюють обов`язку роботодавця виплатити працівнику компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у період затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі цього працівника.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі Київська митниця Державної фіскальної служби вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення в тій частині, в якій позов задоволено скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що обставина ліквідації Бориспільської митниці як юридичної особи ускладнила виконання постанови суду щодо поновлення позивача на посаді. Також зазначив, що між позивачем та Державною фіскальною службою України, Київською митницею Державної фіскальної служби не виникало ніяких правовідносин. З матеріалів справи вбачається, що правовідносини, які стосуються виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, склалися між позивачем та Бориспільською митницею, з якої його було звільнено і яка є юридичною особою, що припинилася відповідно до статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Позивач у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На переконання позивача, вирахування заробітку отриманого ним на іншому підприємстві є безпідставним, оскільки він змушений був працювати через невиконання рішення суду.
Позиція інших учасників справи
Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача.
Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської митниці Державної фіскальної служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року у справі №810/2032/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Київська митниця Державної фіскальної служби, про стягнення заробітної плати.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року у справі №810/2032/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Київська митниця Державної фіскальної служби, про стягнення заробітної плати.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: суддя - доповідач Шарапа В.М., судді: Данилевич Н.А, Желтобрюх І.Л.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року № 644/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом Державної митної служби України від 18 листопада 2010 року № 2166-к "Про припинення державної служби" позивача звільнено з посади головного інспектора відділу митного оформлення № 6 Бориспільської митниці.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 18 листопада 2010 року № 2166-к "Про припинення державної служби"; поновлено позивача на державній службі в митних органах України на посаді головного інспектора відділу митного оформлення № 6 Бориспільської митниці; стягнуто з Державної митної служби України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11717,93 грн за період з 20 листопада 2010 року по 20 березня 2011 року та звернуто постанову до негайного виконання в частині щодо поновлення на вказаній посаді та стягнення заробітної плати за один місяць.
Фактично позивач був поновлений на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста "Бориспіль-аеропорт" Київської митниці Міндоходів 30 березня 2015 року за наказом Київської митниці Міндоходів № 9-о від 30 травня 2015 року.
Затримка виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді становить 991 день, з 15 квітня 2011 року по 29 березня 2015 року.
Середньоденне грошове забезпечення становить 272,51 грн.
Наказом Київської митниці Міндоходів № 12-о від 30 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста "Бориспіль-аеропорт" Київської митниці Міндоходів за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України. Згідно п.2.1 та п.2.2 вказаного наказу вирішено здійснити повний розрахунок з позивачем відповідно до статті 116 КЗпП України та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 6 календарних днів за період роботи з 20 листопада 2010 року - 20 січня 2011 року та в кількості 38 календарних днів за період роботи з 19 лютого 2013 року по 02 лютого 2014 року відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки".
У період з 21 січня 2011 року по 18 лютого 2013 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ "Лук Авіа Оіл" та згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 заробітна плата отримана позивачем за період роботи з 15 квітня 2011 року по 18 березня 2013 року на вказаному підприємстві становила 174098,48 грн.
З 03 лютого 2014 року позивач перебував у трудових відносинах з ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" та згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 заробітна плата отримана позивачем за період роботи з 03 лютого 2014 року по 30 березня 2015 року на вказаному підприємстві становила 76976,67 грн.
У період з 19 лютого 2013 року по 02 лютого 2014 року позивач не працював та виплат по безробіттю не отримував.
Періоди з 21 січня 2011 року по 18 лютого 2013 року та з 03 лютого 2014 року - 29 березня 2015 року не були включені до розрахунку визначення розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки у ці періоди позивач перебував у трудових відносинах з іншими підприємствами.
Позивачем підтверджено факт виплати йому компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані у наказі про звільнення періоди, проте, вважає що відповідач зобов`язаний був виплатити йому компенсацію за весь період вимушеного прогулу (несвоєчасного виконання судового рішення), а саме з січня 2011 року по березень 2015 року. Таким чином, на думку позивача відповідач зобов`язаний додатково виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 138 календарних днів у розмірі 37606,38 грн, а саме за періоди: лютий-грудень 2011 року - 41 день, січень-грудень 2012 року - 45 днів, січень 2013 року - 4 дні, березень - грудень 2014 року - 37 днів, січень - березень 2015 року - 11 днів з урахуванням середньоденного грошового забезпечення у розмірі 272,51 грн.
Оскільки вказані суми не були виплачені позивачу Державною фіскальною службою України у добровільному порядку, він звернувся до суду із цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Належить відмітити, що вказана норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Згідно з частиною другою статті 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому, п. 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Положеннями частини четвертої статті 257 КАС України встановлено що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Зазначені положення дублюються в частинах першій та четвертій статті 83 КЗпП.