ПОСТАНОВА
Іменем України
28 квітня 2020 року
Київ
справа №814/2452/14
касаційне провадження №К/9901/26166/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 (суддя Середа О.Ф.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015 (судді: Вербицька Н.В., Яковлев Ю.В., Кравець О.О.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
ФОП ОСОБА_1 подав до суду позов до Южноукраїнської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.07.2014 № 0003911700 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 31063,17 грн за основним платежем та в сумі 7765,79 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та від 08.07.2014 № 0003921700 про визначення грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 24878,77 грн за основним платежем та в сумі 6219,69 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що донарахування грошових зобов`язань з податку на додану вартість і з податку з доходів фізичних осіб є необґрунтованими, оскільки позивач сформував витрати та податковий кредит за результатом реальних господарських операцій, підтверджених первинними документами, які складені у відповідності з вимогами закону.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 13.10.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015, позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від 08.07.2014 № 0003911700 та № 0003921700. Присудив з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 182,70 грн.
Южноукраїнська ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права. Посилаючись на обставини, що вказані в акті перевірки, та доводи, що наводилися в судах попередніх інстанцій щодо непідтвердження господарських операцій первинними документами, зазначає про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.06.2016 замінив відповідача у справі - Южноукраїнську ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області правонаступником - Южноукраїнською ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області та відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.
Верховний Суд ухвалою від 27.04.2020 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 28.04.2020.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.
Южноукраїнська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області провела документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2013 року за взаємовідносинами з ТОВ "Нафто-Сервіс-Плюс", за результатами якої склала акт від 25.06.2014 № 5/14-09-17-36/ НОМЕР_1, на підставі якого прийняла податкові повідомлення-рішення від 08.07.2014 № 0003911700 та від 08.07.2014 № 0003921700.
Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 08.07.2014 № 0003911700 грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 31063,17 грн за основним платежем та в сумі 7765,79 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та за податковим повідомленням-рішенням від 08.07.2014 № 0003921700 грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 24878,77 грн за основним платежем та в сумі 6219,69 грн за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту 167.1 статті 167, пункту 177.4, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу витрат та до складу податкового кредиту витрат і податку на додану вартість за операціями з придбання в жовтні 2013 року товару в ТОВ "Нафто-Сервіс-Плюс", які реально не здійснювались.
Реальність вчинення господарських операцій контролюючий орган поставив під сумнів з огляду на акт Світловодської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 31.01.2014 № 25/2200/37377179 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Нафто-Сервіс-Плюс" щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "Теносервіс" за жовтень 2013 року, в основу якого покладений акт Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 16.01.2014 № 262036-22-03-0723760340 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Техносервіс" (контрагент ТОВ "Нафто-Сервіс-Плюс") щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2013 по 31.10.2013 та висновок ГОВ Кіровоградської ОДПІ від 11.01.2014 № 66/7/11-23-07-05 про результати відпрацювання ТОВ "Нафто-Сервіс- Плюс" за жовтень 2013 року. Згідно з цим актом за результатами даних автоматизованої системи співставлення на рівні ДПА України податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за жовтень 2013 року, додатку № 5 "Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" за жовтень 2013 року, встановлено, що ТОВ "Нафто-Сервіс-Плюс" віднесло до складу податкового кредиту за жовтень 2013 року податок на додану вартість в сумі 772310, 73 грн за операціями з придбання товарів у ТОВ "Техносервіс", які є нікчемними. У ТОВ "Нафто-Сервіс-Плюс" відсутні достатні основні фонди та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК) базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 177.1 статті 177 ПК доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
У пункті 177.2 статті 177 ПК визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.