ПОСТАНОВА
Іменем України
28 квітня 2020 року
Київ
справа №819/801/18
адміністративне провадження №К/9901/5253/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2018 року (суддя Мандзій О.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року (судді Шинкар Т.І., Пліш М.А., Большакова О.О.) у справі № 819/801/18 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Тернопільської області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ, відповідач), прокуратури Тернопільської області, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 05 квітня 2018 року № 42к про звільнення радника юстиції ОСОБА_1 з посади керівника Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області;
- поновити радника юстиції ОСОБА_1 на посаді керівника Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області;
- стягнути з прокуратури Тернопільської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 2463,62 грн за кожен день вимушеного прогулу, починаючи з 05 квітня 2018 року до дня ухвалення рішення у справі;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що працював керівником Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області, однак спірним наказом Генерального прокурора України від 05 квітня 2018 року № 42к його було звільнено з посади в органах прокуратури за одноразове грубе порушення правил прокурорської етики на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 06 грудня 2017 року № 309-дп-17. Позивач вказував, що Генеральний прокурор України за результатами розгляду питання дисциплінарної відповідальності прокурора, на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, вправі приймати рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур одного із видів дисциплінарного стягнення, визначених частиною першою статті 49 Закону України "Про прокуратуру", а не про звільнення. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 06 грудня 2017 року № 309-дп-17 "Про накладення дисциплінарного стягнення на керівника Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області ОСОБА_1 " у цілому є протиправним, порушує його права, оскільки до нього застосовано найбільш суворий вид дисциплінарного стягнення, який став підставою для прийняття Генеральним прокурором України наказу про звільнення. Позивач стверджував, що жодного проступку чи правопорушення не вчиняв.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 10 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року, в задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 06 грудня 2017 року № 309дп-17 "Про накладення дисциплінарного стягнення на керівника Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області ОСОБА_1 " уже було предметом судового розгляду в справі № 9901/383/189 і в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Враховуючи повноваження Генерального прокурора України, а також те, що спірний наказ про звільнення позивача з органів прокуратури видавався на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 06 грудня 2017 року № 309дп-17, яке на час розгляду даної справи є чинним, суд дійшов висновку про відповідність наказу Генерального прокурора України від 05 квітня 2018 року № 42к вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та відсутність підстав для його скасування.
З таким висновком суду першої інстанції погодився і Восьмий апеляційний адміністративний суд.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
На рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій були зобов`язані дослідити питання наявності або відсутності вини в діях ОСОБА_1 шляхом дослідження та надання правової оцінки зібраних у справі доказів, оскільки вказана обставина не встановлювалася при розгляді справи № 9901/383/189, і лише тоді оцінювати спірний наказ про звільнення на предмет відповідності закону. Натомість, суди обмежились формулюванням, що вказані обставини у відповідності до статті 78 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.
ОСОБА_1 вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки обставини, які є предметом розгляду в даній справі, є ідентичними тим, які встановлює Гусятинський районний суд Тернопільської області, розглядаючи кримінальне провадження щодо нього.
Скаржник вказує, що аналіз норм Закону України "Про прокуратуру" свідчить, що Генеральний прокурор України за результатами розгляду питання дисциплінарної відповідальності прокурора на підстав рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів вправі приймати рішення у формі наказу про застосування до прокурора дисциплінарного стягнення у видах, визначених частиною першою статті 49 цього Закону, а не про звільнення. Водночас, неправильне трактування відповідачем норм законодавства призвело до незаконного звільнення позивача з посади прокурора, а неправильне застосування судами норм матеріального права - до ухвалення незаконного рішення.
Ухвалою від 01 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач), Білоуса О.В., Стрелець Т.Г. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
У відзиві на касаційну скаргу представник Генеральної прокуратури України просить залишити без задоволення скаргу ОСОБА_1, а судові рішення у справі залишити без змін. Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вказали, що аргументи скаржника про порушення порядку здійснення дисциплінарного провадження та накладення дисциплінарного стягнення не підлягають повторній оцінці, оскільки предметом розгляді в даній справі є наказ Генерального прокурора України від 05 квітня 2018 року № 42к про звільнення позивача з посади в органах прокуратури. Крім того, суди правильно зазначили, що відсутність кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення не є тотожним із застосуванням до позивача дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, що дискредитують звання працівника прокуратури. Доводи скаржника висновків судів не спростовують.
Прокуратура Тернопільської області також подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає, що положення абзацу 4 частини першої статті 9 Закону України "Про прокуратуру" є імперативною і зобов`язує Генерального прокурора України на виконання рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів застосувати до прокурора визначене нею дисциплінарне стягнення. При цьому, дослідження та оцінювання обставин, які слугували підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення, є виключною компетенцією Комісії. Відтак, рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.
21 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 20 червня 2019 року № 798/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Ухвалою від 27 квітня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 в органах прокуратури працює з липня 2003 року. Наказом Генерального прокурора України від 03 грудня 2015 року № 710-к призначений керівником Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області.
06 грудня 2017 року Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів прийняла рішення № 309дп-17 "Про накладення дисциплінарного стягнення на керівника Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області ОСОБА_1 ", яким притягнула керівника Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та наклала на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.
Наказом Генерального прокурора України від 05 квітня 2018 року № 42к на підставі пункту 4 частини першої, частини другої статті 9, пункту 3 частини першої статті 49 Закону України "Про прокуратуру" та рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 06 грудня 2017 року № 309дп-17, наказано звільнити керівника Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (пункт 6 частини першої статті 43 Закону України "Про прокуратуру").
Вважаючи зазначений наказ протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить з наступного.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.