ПОСТАНОВА
Іменем України
28 квітня 2020 року
Київ
справа №815/1902/14
адміністративне провадження №К/9901/27292/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 (суддя Єфіменко К.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2015 (головуючий суддя Димерлій О.О., судді: Романішин В.Л., Єщенко О.В.) у справі №815/1902/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс" до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс" (далі - ТОВ "Альянс", позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - ДПІ, відповідач), у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.03.2014 №0001561760, №0000422204, №0000432204 та №0000442204.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2015, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2015, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.11.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2015 у справі №815/1902/14.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №815/1902/14 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 27.04.2020 справу призначено до розгляду у судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін на 28.04.2020.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що контролюючим органом встановлено відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами; позивачем не підтверджено правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів. Відповідач посилається на відсутність у контрагентів необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності. Вказує, що в ході проведення перевірки зібрано інформацію та встановлено факти, з яких вбачається відсутність фактичного здійснення взаємовідносин між позивачем та його контрагентами, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей від спірного постачальника та їх подальше використання в господарській діяльності. Відповідач стверджує, що обставини кримінального провадження вказують на фіктивність створення та діяльності юридичних осіб - контрагентів позивача.
Позивач не скористався своїм правом на заперечення та не надав відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Альянс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012.
За результатами перевірки податковим органом складено акт від 28.02.2014 №1346/15-53-22-4/21023005, яким встановлено порушенням позивачем положень пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат позивача, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 399844,00грн., заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 101563,0грн.
За результатами проведеної перевірки відповідачем 13.03.2014 прийняті податкові повідомлення-рішення:
№0000422204 про нарахування податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 399844,00грн., штрафним санкціям на суму 19495,00грн.;
№0000432204 про нарахування податкового зобов`язання з ПДВ на суму 101563,00грн. та штрафних санкцій в розмірі 50782,00грн.;
№0001561760 про нарахування штрафних санкцій в розмірі 510,00грн.;
№0000442204 про коригування суми від`ємного значення з ПДВ за вересень 2012 року на суму 17536,00грн.
Згідно акту перевірки, податковий орган дійшов висновку про непідтвердження реальності господарських операцій позивача по задекларованим відносинам ТОВ "Укрхолод", ТОВ "Укр Буд Сервіс" та ТОВ "Віртекс-Інвест", з огляду на те, що хоча сума ПДВ за податкові періоди й була формально сплачена та підтверджена наявними документами, але фактичних доказів поставки товарів (послуг) позивачу його контрагентами надано не було, при цьому матеріали зустрічних перевірок з контрагентами позивача та матеріали кримінальних проваджень вказують на безтоварність господарських операцій.
Позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішенням оскільки вважає, що операції по поставці позивачу послуг з боку контрагента підтверджені первинними бухгалтерськими документами, мали фактичний характер, а тому позивач правомірно сформував суми податкового кредиту у вказаних податкових періодах на підставі факту проведення оплати вартості товарів та послуг, в тому числі ПДВ та отримання від постачальників податкових накладних на відповідні суми.
Вважаючи рішення контролюючого органу безпідставними, товариство звернулося з позовом до суду про їх скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилались на те, що позивач належними та допустимими доказами довів реальність господарських операцій з контрагентами. На думку судів, первинні документи в повній мірі відображають зміст, обсяги та вартісні показники господарських операцій позивача. Натомість, відповідач не довів суду обґрунтованості висновку про непідтвердження реальності господарських операцій з контрагентами позивача, як це зазначено в акті перевірки.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а)постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б)постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г)вивезення товарів за межі митної території України; е)постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.