ПОСТАНОВА
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа №804/104/17
адміністративне провадження №К/9901/67914/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Єзерова А.А.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018 (колегія у складі суддів Лукманова О.М., Божко Л.А., Дурасова Ю.В.)
у справі №804/104/17
за позовом ОСОБА_1
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Фідобанк",
треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Фідобанк",
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка О.В. (далі по тексту - відповідач), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ПУАТ "Фідобанк", в якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо не включення його вимоги у розмірі 160995,07 грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПУАТ "Фідобанк";
- зобов`язати відповідача включити його вимогу у розмірі 160995,07 грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПУАТ "Фідобанк".
2. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 позовні вимоги задоволено.
3. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018 апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 скасовано, прийнято нову, якою відмовлено в задоволенні позову..
4. 14.12.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Позивача на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2018, в якій він просив скасувати вищевказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5. Ухвалою від 20.12.2018 Суд відкрив касаційне провадження. 13.03.2018 надійшов відзив від Позивача. 14.01.2019 надійшов відзив від Відповідача.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.08.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ "Фідобанк" було укладено договір банківського (поточного) рахунку з використанням електронного платіжного засобу №ДКБО 144901, відповідно до якого ОСОБА_1 було відкрито банківський (поточний) рахунок з використанням електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 з метою зарахування на нього грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до режиму використання поточних рахунків, передбаченого чинним законодавством України.
7. 18.05.2016 ОСОБА_1 здійснив поповнення вищевказаного рахунку № НОМЕР_2 на суму 11000 грн, що підтверджується квитанцією №383663835 від 18.05.2016 та на суму 150000 грн, що підтверджується квитанцією № 383663450 від 18.05.2016.
8. Листом від 20.05.2016, який було одержано Центральним відділенням у м.Дніпропетровську ПАТ "Фідобанк", ОСОБА_1 звернувся до банку з проханням надати виписку по його рахунку. 27.05.2016 ОСОБА_1 отримав виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період з 01.05.2016 по 26.05.2016, згідно з якої на вказаному рахунку значиться залишок у сумі 4,93 грн.
9. Згідно рішення Національного банку України від 20.05.2016 №8 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.05.2016 було прийнято рішення №783 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 20.05.2016 до 19.06.2016 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора. Рішенням від 09.06.2016 №959 повноваження Уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію ПАТ "Фідобанк" подовжено з 20.06.2016 до 19.07.2016 включно.
10. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18.07.2016 №142-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19.07.2016 №1265 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень ліквідатора банку" та розпочато процедуру ліквідації ПУАТ "Фідобанк" з 20.07.2016 до 19.07.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПУАТ "Фідобанк" Коваленка О.В.
11. ОСОБА_1 10.08.2016 направив на ім`я Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Фідобанк" Коваленка О.В. заяву про задоволення вимог кредитора та виплату йому гарантованої суми відшкодування за договором банківського (поточного) рахунку з використанням електронного платіжного засобу № ДКБО 144901, укладеним з ПАТ "Фідобанк". 12.12.2016 ОСОБА_1 отримав відповідь на заяву про задоволення вимог кредитора, згідно якої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було включено його вимоги до Переліку (реєстру) вимог кредиторів ПАТ "Фідобанк", акцептованих Уповноваженою особою Фонду на умовах четвертої черги у розмірі 4,93 грн.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи у сукупності (копіями квитанцій від 18.05.2016 №383663835 на суму 11000 грн. та №383663450 на суму 150000 грн, скріншотом смс-повідомлення про поповнення карткового рахунку) підтверджується поповнення позивачем рахунку № НОМЕР_1 на суму 161000 грн, а тому суд вважав обґрунтованими доводи позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо не включення його вимоги у розмірі 160995,07 грн до реєстру акцептованих вимог вкладників Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" з підстав відсутності таких коштів на рахунку позивача. Задоволенню також підлягає, на думку суду першої інстанції, позовна вимога зобов`язати включити вимогу до реєстру акцептованих вимог вкладників публічного акціонерного товариства "Фідобанк".
13. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції з огляду на те, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є передчасним у зв`язку з тим, що існують кримінальні провадження щодо незаконних дій стосовно коштів, на які претендує позивач.
ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. Позивач у своїй касаційній скарзі покликається на неправомірність рішення суду апеляційної інстанції з огляду на таке:
А) відповідачем протиправно не включено вимогу позивача до реєстру акцептованих вимог вкладників Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", чим порушено майнові права позивача, оскільки ним згідно з квитанціями від 18.05.2016 №383663835 та №383663450 внесено на рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ "Фідобанк" суми 11000 грн та 150000 грн відповідно. Доказом зарахування вищевказаних сум вважає вищевказані квитанції, SMS-повідомлення ПАТ "Фідобанк" на його ім`я від 18.05.2016 (09:52 год., 10:04 год.) про зарахування банком на його рахунок відповідно 11000 грн та 150000 грн;
Б) вважає посилання судів на наявність кримінальних проваджень безпідставними, оскільки в матеріалах справи є всі достатні докази для правильного вирішення справи.
15. Відповідач у своєму відзиві покликається на необґрунтованість доводів касаційної скарги та правомірність рішення суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підставою для визначення рахунку таким, за яким особа має право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню - є наявність певної суми коштів на рахунку вкладника. З огляду на банківську виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 за період з 17.05.2016 по 08.06.2017 вбачається, що грошові кошти в сумі 161000 грн на вказаний рахунок не зараховувались, з цих підстав відомості про суму у вказаному вище розмірі на рахунку позивача не були включені до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В той же час, відповідно до відповіді Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" Коваленка О.В. від 29.11.2016 на запит ОСОБА_1 зазначено, що було включено вимоги до Переліку (реєстру) вимог кредиторів ПАТ "Фідобанк", акцептованих уповноваженою особою Фонду на умовах четвертої черги у розмірі 4,93 грн.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Перевіряючи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні даного спору, Суд зазначає таке.
(а) щодо юрисдикції
17. Питання юрисдикції вже повставало у даній справі, оскільки ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2017 було відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки спір у даній справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
18. Однак ухвалою від 23.03.2017 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляційну скаргу Позивача та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки спір у справі є публічно-правовим. Отже, суд апеляційної інстанції вирішив юрисдикційне питання у даній справі.
19. У постанові від 26.06.2019 у справі № 826/14764/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
20. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
21. Водночас, у ч.ч. 1, 2 ст. 3 КАС України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Отже, наведені положення абз. 2 ч. 1 ст. 354 КАС України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
22. Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення ЄСПЛ є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень ч. 2 ст. 3 КАС України.
23. У практиці ЄСПЛ проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме "принцип правової впевненості", "легітимні сподівання" та "правовий пуризм".
24. Зокрема, у п. 39 рішення ЄСПЛ у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви №№ 7714/06 та 23654/08) зазначено:
"Суд не вважає за необхідне за даних обставин досліджувати, чи мали Верховний Суд або Вищий адміністративний суд юрисдикцію вирішувати по суті скарги заявників. Важливо те, що заявники не отримали вирішення їхніх скарг, оскільки Вищий адміністративний суд відмовився слідувати ухвалам Верховного Суду, які визначили підсудність цих справ. Такі відмови не тільки позбавили заявників доступу до суду, але й поставили під сумнів авторитет судової влади. Отримавши остаточні ухвали Верховного Суду, який за конституційним статусом є найвищим судовим органом та який надає роз`яснення щодо застосування законодавства, заявники мали легітимні сподівання, що ці ухвали не могли бути піддані сумніву. У цьому контексті Суд зазначає, що стаття 6 Конвенції вимагає від держави передбачити процесуальні засоби для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо підсудності справ (див. рішення щодо прийнятності "Лойен проти Франції" (Loyen v. France), N 46021/99, від 6 квітня 2000 року, та mutatis mutandis рішення у справі "Діду проти Румунії" (Didu v. Romania), N 34814/02, пункт 29, від 14 квітня 2009 року)".
25. У п.п. 38, 39 рішення ЄСПЛ у справі "Сутяжник проти Росії" (заява № 8269/02) зазначено:
"…Суд вважає, що рішення від 17 червня 1999 року, залишене в силі постановою від 18 жовтня 1999 року, було законним. Наслідки рішення від 17 червня 1999 р дуже обмежені: це стосувалося тільки сторін у справі, і не суперечило іншому судовому рішенню. Суд приймає той факт, що як принцип, правила юрисдикції слід дотримуватися. Однак, при певних обставинах цієї справи Суд не знаходить нагальної соціальної необхідності, яка могла б виправдати відступ від принципу правової визначеності. Рішення було скасовано швидше заради правового пуризму, ніж для того, щоб виправити важливу судову помилку. Зрештою, за даних обставинах справи скасування рішення від 17 червня 1999 року, залишеного в силі 18 жовтня 1999 року, була непропорційною мірою, і повага до принципу правової визначеності повинна була переважати. Отже, було допущено порушення статті 6 § 1 Конвенції"
26. Згідно із практикою ЄСПЛ одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Категорія "легітимні сподівання", за своїм змістом, є вимогою передбачуваності закону, адже норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає громадянинові змогу керуватися цією нормою у своїх діях. Термін "правовий пуризм", як випливає з наведеного вище рішення ЄСПЛ "Сутяжник проти Росії", використовується для позначення випадків, коли судові рішення скасовуються судами вищих інстанцій не для цілей виправлення істотної судової помилки, однак з формальних причин.
27. Системне тлумачення зазначених правових категорій дозволяє дійти висновку, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, як про це зазначається у ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Поряд з цим, Верховний Суд має уникати випадків правового пуризму, в т.ч. скасування правомірних рішень лише на тій підставі, що справу було розглянуто судом іншої юрисдикції.
28. Звертаючись до Верховного Суду із касаційними скаргами по суті спору, у сторін такого провадження виникають легітимні сподівання, що Верховним Судом буде постановлено остаточне рішення у справі. В тих випадках, коли є підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій лише з формальних підстав, зокрема і тих, що пов`язані із юрисдикцією, у Верховного Суду відсутні підстави для їх скасування в силу того, що такі дії призводять до порушення міжнародних зобов`язань, взятих на себе державою Україна.
29. Застосовуючи ці підходи ЄСПЛ до справи, що розглядається, Суд бере до уваги, що:
- питання про юрисдикцію вже поставало у справі та було вирішено судом;
- спір стосується виключно сторін та третьої особи і не має впливу на права, свободи чи інтереси інших осіб;
- питання щодо юрисдикції не ставилося протягом усього слухання справи;
- порушення юрисдикції не призвело до неправильного застосування норм матеріального права та неправильного вирішення спору по суті.
30. З огляду на це, оцінюючи баланс між суспільним інтересом у забезпеченні розгляду справи судами відповідно до їхньої юрисдикції з одного боку, і суспільним інтересом у забезпеченні правової визначеності, обов`язковості судових рішень з другого боку, Суд не знаходить нагальної соціальної необхідності, яка могла б виправдати відступ від принципу правової визначеності.
31. У контексті обставин справи Суд дійшов висновку, що розгляд справи адміністративними судами з порушенням юрисдикції є формальним порушення, яке, само по собі, не може бути підставою для скасування рішення та закриття провадження у справі.
32. Враховуючи наведене, Суд вважає за необхідне розглядати касаційну скаргу по суті.
б) щодо суті
33. Відповідно до статей 44, 45, 48, 49 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законам України "Про банки і банківську діяльність". Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. Уповноважена особа Фонду з дня свого призначення, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів. Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.