ПОСТАНОВА
Іменем України
28 квітня 2020 року
Київ
справа №806/2962/17
адміністративне провадження №К/9901/48421/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року (головуючий суддя Капустинський М.М., судді: Моніч Б.С., Охрімчук І.Г.) у справі №806/2962/17 за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Житомирської області, третя особа: Державна судова адміністрація України (далі також - третя особа, ДСА України) про зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Господарського суду Житомирської області, третя особа: ДСА України, у якій просив:
- зобов`язати Господарський суд Житомирської області зарахувати йому до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, період роботи на посадах: з 20 грудня 1991 року по 13 грудня 1993 року - строкова військова служба в Збройних силах України; з 16 травня 1997 року по 03 листопада 1997 року - судовий виконавець Мінського районного суду міста Києва; з 08 травня 1998 року по 01 травня 2004 року - служба в органах Служби безпеки України; з 06 серпня 2004 року по 10 вересня 2004 року - інспектор Бориспільської митниці; з 03 серпня 2009 року по 25 жовтня 2010 року - спеціаліст І категорії, помічник судді Київського апеляційного господарського суду;
- здійснити перерахунок відпустки та заробітної плати з 26 жовтня 2010 року та виплатити заробітну плату в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що положеннями законодавства, що діяли на момент призначення його суддею та зарахування до штату суду, він мав право на зарахування до стажу судді, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, періоду роботи на державній службі понад 9 років. На думку позивача, приписами частини шостої статті 44 Закону України "Про статус суддів" №2862-ХІІ (в редакції від 03 серпня 2010 року) та пунктів 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення стажу державної служби" від 03 травня 1994 року №283 визначався спеціальний порядок обрахування стажу роботи, що дає право на одержання надбавки та додаткової відпустки з урахуванням стажу роботи на державній службі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 був призначений на посаду судді (11.10.2010) в період дії статті 44 Закону №2862-XII (до 01.01.2011), а тому відповідачем безпідставно не враховано при визначенні йому стажу роботи положення частини 6 вказаної статті, чим було порушено його права на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, у відповідності до законодавства, яке діяло на дату призначення та зарахування його на посаду.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач та третя особа подали апеляційні скарги.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року апеляційні скарги задоволено. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що жодна правова норма Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ані Закону України "Про статус суддів" не передбачає можливості до стажу роботи суддів судів загальною юрисдикції зарахувати стаж роботи на посадах, зазначених позивачем.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року і залишити в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року.
На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних відносин норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів", не врахувавши при цьому положення статті 44 Закону України "Про статус суддів", які на думку позивача мають бути застосовані при вирішенні спору. Позивач зазначає, що Законом №2453-VI та пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону №2453-VI в імперативному порядку продовжено дію статті 44 Закону №2862-ХІІ яка була чинною на дату призначення та зарахування ОСОБА_1 на посаду судді. Позивач вказав, що апеляційний адміністративний суд, ігноруючи існування "залишкової сили" частини шостої статті 44 Закону України "Про статус суддів" та не спростовуючи доводів позивача, помилково підводить факт чинності цієї статті на час його призначення на посаду під поняття "колізії". Оскільки, саме за допомогою пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону №2453-VI законодавцем забезпечено дотримання приписів статті 22 Конституції України.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційної інстанції без змін. Скаржник зауважує, що згідно пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року та в пункті 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року №4 зазначено, що у разі наявності суперечності між нормами законів, що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше.
ДСА України подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити скаргу без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року - без змін. Третя особа зазначає, що чинними правовими нормами, які регулювали законодавство у спірний період, не передбачено зарахування до стажу роботи суддів судів загальної юрисдикції стаж роботи на посадах, на яких перебував позивач.
Рух касаційної скарги
20 квітня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.
Ухвалою від 25 квітня 2018 року Верховний Суд відкрив провадження у справі за касаційною скаргою позивача.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), що унеможливлює його участь у розгляді справи, визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя, Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Указом Президента України від 11 жовтня 2010 року №950/2010 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Житомирської області.
Наказом голови суду від 26 жовтня 2010 року №60-к позивача зараховано до штату суддів з 26 жовтня 2010 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.
На момент призначення позивача на посаду судді стаж державної служби позивача складав 9 років 8 місяці 29 днів, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці.
03 січня 2012 року наказом голови Господарського суду Житомирської області № 3-к відповідно до частини п`ятої статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", керуючись п.11 Розділу ХІІ Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення стажу служби" №283 від 03 травня 1994 року (далі - Постанова №283), протоколом комісії по встановленню стажу роботи, що дає право на встановлення за вислугу років №3 від 03 січня 2012 року, ОСОБА_1 з 01 січня 2012 року встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 15 відсотків від посадового окладу, як такому, що має стаж, який дає право на отримання надбавки за вислугу років 01 рік 02 місяці 05 днів.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про зарахування до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, період роботи на посадах: з 20 грудня 1991 року по 13 грудня 1993 року - строкова військова служба в Збройних силах України; з 16 травня 1997 року по 03 листопада 1997 року - судовий виконавець Мінського районного суду міста Києва; з 08 травня 1998 року по 01 травня 2004 року - служба в органах Служби безпеки України; з 06 серпня 2004 року по 10 вересня 2004 року - інспектор Бориспільської митниці; з 03 серпня 2009 року по 25 жовтня 2010 року - спеціаліст І категорії, помічник судді Київського апеляційного господарського суду, відповідно до частини шостої статті 44 Закону №2862-ХІІ (в редакції від 03.08.2010 року) та пунктів 2, 3 Постанови №283; здійснити перерахунок та виплату відпустки та заробітної плати з урахуванням усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, в тому числі 3% річних та інфляційні витрати.
24 жовтня 2017 року відповідач відмовив позивачу у задоволені вищевказаної заяви.
Не погодившись із такою відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15 грудня 1992 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про статус суддів" (далі також - Закон №2862-ХІІ). Закон визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
В статті 44 Закону №2862-ХІІ визначалося матеріальне і побутове забезпечення суддів.
Відповідно до частини шостої статті 44 Закону №2862-ХІІ встановлено, що для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.
07 лютого 2010 року Верховною радою України прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (далі також - Закон №2453-VI). Цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Закон набрав чинності 30 липня 2010 року згідно з яким Закон України "Про статус суддів" №2862-ХІІ втратив чинність крім статей 43, 44, які втратили чинність з 01 січня 2011 року.