ПОСТАНОВА
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа №352/669/15-а
адміністративне провадження №К/9901/7874/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25.06.2015р. (суддя - Струтинський Р.Р.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016р. (судді - Хобор Р.Б., Попко Я.С., Сеник Р.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Черніївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання рішення недійсним,
встановив:
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним рішення Черніївської сільської ради від 16.03.2012р. №25-9/2012.
В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що рішенням відповідача від 05.08.2011р., яке визнано недійсним рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12.03.2013р., їй відмовлено у виділенні земельної ділянки, яка знаходиться біля її паркану і ніким не обробляється для вирощування городини. Водночас, незважаючи на зазначене рішення суду, оскаржуваним рішенням Черніївської сільської ради від 16.03.2012р. №25-9/2012 відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,06 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1, тобто на земельну ділянку, у наданні якої відмовлено позивачу.
Посилалась на те, що в протоколі засідання сесії відсутня інформація про прийняття рішення, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, таке питання навіть не включено на порядок денний під час розгляду даної сесії, з огляду на що, вважає оскаржуване рішення недійсним.
Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25.06.2015р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016р., у задоволенні позову відмовлено.
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодилась позивач, звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обгрунтування касаційної скарги посилалась на те, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи та ухвалення рішень, які підлягають скасуванню.
Заперечуючи проти касаційної скарги відповідач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.07.2011 року позивач звернулась до Черніївської сільської ради із заявою про виділення їй безоплатно земельну ділянку по АДРЕСА_1 .
Рішенням Черніївської сільської ради від 05.08.2011р. у виділенні даної земельної ділянки відмовлено у зв`язку з тим, що вона не може бути виділення для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12.03.2013р. рішення Черніївської сільської ради від 05.08.2011р. визнано недійсним.
В подальшому, рішенням Черніївської сільської ради від 16.03.2012р. №25-9/2012 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,06 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 надано ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з даним рішенням відповідача, посилаючись на те, що воно прийняте з порушенням передбаченої законом процедури його прийняття, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорюване рішення прийняте в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Крім того суди дійшли висновку, що позивачем не пропущено встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом та відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
З висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Згідно з пунктами "а", "б" ст. 12 Земельного кодексу України (тут і далі - ЗК в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
За змістом частин 1, 3, 4 ст. 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Статтею 118 ЗК визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до змісту частини 6 цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до положень частини 7 вказаної статті ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.