Постанова
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 577/3894/14
провадження № 51-500км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Слинька С.С., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Седоренко А.Л.,
представника потерпілих Криворучко Л.С.,
законного представника
неповнолітнього ОСОБА_1,
в режимі відеоконференції:
захисника Менька Д.Д.,
потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Менька Д.Д. в інтересах засудженого ОСОБА_4 на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2014 року й ухвалу Сумського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013200100000691, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2014 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
Згідно з вироком ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він 31 серпня 2010 року, приблизно об 11:00, разом зі своїми знайомими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебував кімнаті будинку за місцем проживання ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 . Під час спілкування з хлопцями, ОСОБА_4 зайшов в сусідню кімнату, де з-під ліжка взяв двоствольну мисливську рушницю моделі "ТОЗ" 16 калібру, яку він там зберігав та яка була заряджена двома патронами і знаходилася в переламаному стані. Склавши рушницю, вийшов з нею до кімнати, де навів її на ОСОБА_6, який відвів стволи рушниці від себе в сторону. Після цього ОСОБА_4 звів курки в рушниці та розуміючи, що вона заряджена і передбачаючи, що в разі натиску на спусковий гачок рушниці станеться постріл, навів стволи рушниці в сторону обличчя ОСОБА_5 та з мотивів прояву юнацького хвастівства, бахвальства, зверхності та хизування на ґрунті нерозсудливості, передбачаючи настання такого наслідку, як поранення ОСОБА_5 та настання його смерті, умисно нажав на спусковий гачок. Із рушниці відбувся постріл, від якого дробовий заряд влучив у голову ОСОБА_5 Від отриманих тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 помер на місці. З метою приховати сліди злочину ОСОБА_4, погрожуючи ОСОБА_6, з його допомогою тіло ОСОБА_5 відтягнув в нежиле господарство на АДРЕСА_2, де заховав. Потім намагався труп ОСОБА_5 перемістити в інше місце, щоб там його закопати.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 23 січня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить вирок та ухвалу скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції. Стверджує, що судами обох інстанцій допущено однобічність, неповноту судового розгляду та їх висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Вказує на неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 115 КК України. Стверджує, що суд ухвалив вирок за відсутності конкретного обвинувачення, а саме не зазначено мотиву та умислу вчинення засудженим вбивства ОСОБА_5 . Вважає, що дії засуджено слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК України, оскільки ОСОБА_4 не знав, що рушниця заряджена, курків не зводив, рушницю тримав у правій руці і при її триманні випадково натиснув на спусковий гачок. Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи, які були наведені в його апеляційній скарзі, а також не навів обґрунтування своїх висновків на спростування всіх доводів і не мотивував свого рішення належним чином, внаслідок чого постановив ухвалу, яка за змістом не відповідає вимогам КПК України. Також захисник стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які полягають у тому, що розгляд провадження в суді апеляційної інстанції відбувся у незаконному складі суду, оскільки суддя Матус В.В. не міг брати участь у розгляді даної справи, оскільки вже висловлював свою думку щодо незаконності перекваліфікації дій ОСОБА_4 з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 119 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу захисника потерпілі ОСОБА_3 та Дудченко В.В. просять залишити її без задоволення як безпідставну.
В судовому засіданні захисник засудженого та законний представник неповнолітнього підтримали подану скаргу, прокурор та потерпілі не підтримали касаційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суди першої і апеляційної інстанцій ретельно перевіряли доводи сторони захисту, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України за викладених у вироку обставин, ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених в судовому засіданні.
Доводи захисника про відсутність у ОСОБА_4 умислу на вбивство та вчинення злочину через необережність, належним чином перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженими у судовому засіданні доказам.
Зокрема, суд першої інстанції ретельно проаналізував показання засудженого, який вказав, що вбивство потерпілого вчинив через необережність та пояснив, що 30 серпня 2010 року він з горища будинку за місцем свого проживання дістав мисливську рушницю, яка була неповністю складена. У ній він не бачив патронів. Вказану рушницю він переніс до будинку і поклав під ліжко в спальній кімнаті. 31 серпня 2010 року, коли в вітальні будинку перебував з ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з якими збув у дружніх стосунках, він зайшов у спальну кімнату, взяв рушницю та, не глянувши чи є в стволах патрони, склав її, вийшов у вітальну і з метою похизуватися, став її показувати. Рушницю тримав у правій руці та спочатку направив її на ОСОБА_6, а коли той відвів стволи рушниці в сторону від себе, то став наводити в сторону ОСОБА_5 і коли піднімав рушницю, то в цей час випадково натиснув на спусковий гачок і стався постріл. Заряд патрону влучив в обличчя ОСОБА_5 і той впав на підлогу. Курки в рушниці він не зводив, про те, що рушниця була заряджена не знав, навмисно на спусковий гачок не натискав. З потерпілим ОСОБА_5 перебував у дружніх стосунках. Будучи схвильованим, він тіло ОСОБА_5 разом з ОСОБА_6, переніс на територію сусіднього двору, де заховав. При цьому, він сказав ОСОБА_6, що в вечірній час доби вони труп ОСОБА_5 вивезуть та закопають. Потім він ганчіркою витер сліди крові в будинку та дворі. Дану ганчірку він вивіз на околицю міста, де викинув. Позбавляти життя ОСОБА_5 не хотів, ніяких конфліктів з ним у нього не було.
На спростування вказаних показань засудженого щодо необережного характеру його дій, суд послався на висновок експерта судово-балістичної експертизи № 126 від 14 жовтня 2010 року, відповідно до якого представлена на дослідження рушниця, є вогнепальною зброєю - двоствольною гладкоствольною мисливською рушницею 16 калібру моделі "ТОЗ". Дана рушниця виготовлена заводським способом і придатна для стрільби мисливськими патронами 16 калібру. Постріл з даної рушниці без натискання на спусковий гачок при умовах близьких до експериментальних не відбувається. (т. 2 а.с. 53-62); висновок експерта додаткової судово-балістичної експертизи № 63 від 01червня 2011 року, який вказав на те, що в наданій на дослідження мисливській рушниці саме взведення курків при приведенні її стволів в складений стан, тобто в "бойове" положення з "переламаного" положення, не можливо; взведення курків вручну на бойовий взвід, коли рушниця перебуває в "переламаному положенні", можливо; дану рушницю можливо зберігати зі зведеними курками в такому положенні; щоб відбувся постріл з правого стволу даної рушниці необхідно натиснути передній спусковий гачок; щоб відбувся постріл з лівого стволу необхідно натиснути задній спусковий гачок; здійснення пострілу з рушниці без зведення курків при умовах, близьких до експериментальних, не відбувається; при переламуванні стволів рушниці вниз курки автоматично у зведений стан не стають (т. 3 а.с. 77-79), покази безпосередньо свідка події ОСОБА_7, який пояснив про те, що 31 серпня 2010 року він в дообідній час прийшов до ОСОБА_4 , де у вітальні застав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Під час спілкування ОСОБА_4 пішов у сусідню кімнату, звідки вийшов з рушницею та навів її на нього. Він рушницю відвів в ліву сторону, де стояв ОСОБА_5, а потім звівши курки рушниці та тримаючи її в двох руках, направив її на ОСОБА_5 та зробив постріл. Від отриманого пострілу в обличчя ОСОБА_5 впав. Вони зрозуміли, що ОСОБА_5 мертвий. ОСОБА_4 намагався телефонувати до швидкої допомоги, але швидку допомогу не викликав. Потім ОСОБА_4, погрожуючи йому, змусив його разом з ним віднести труп ОСОБА_5 у двір сусіднього господарства. ОСОБА_4 також, погрожуючи, наказував йому не розповідати нікому про даний факт та говорив, що вони в вечірній час доби вивезуть труп ОСОБА_5 та закопають в іншому місці. Також ОСОБА_4 витер сліди крові у будинку та у дворі.
Проаналізував суд і інші письмові докази у провадженні та дійшов до висновку, що в діях ОСОБА_4 мав місце склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України. З цим висновком погоджується і колегія суддів та в обґрунтування своїх висновків зазначає наступне.
Так, суб`єктивна сторона передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України злочину - умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.
Відповідно до ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий та непрямий.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припустила їх настання.
Інтелектуальний момент непрямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Непрямий умисел повністю збігається з прямим умислом за такою ознакою інтелектуального моменту, як усвідомлення. Однак інша ознака - передбачення суспільно небезпечних наслідків - значно відрізняється від подібної ознаки прямого умислу. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як можливий або неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, а при непрямому умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків.