Постанова
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 420/1075/17
провадження № 61-17053св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів Стахової Н. В., Кострицького В. В., Назарової М. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, у період якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . На даний час вони розлучені, а дитина проживає разом з нею. З відповідача рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 09 серпня 2016 року було стягнуто аліменти, але він їх не сплачує, що підтверджується довідкою Хрустальнинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Луганській області. Крім того, відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, що свідчить про ухилення від виховання дитини. Тому, позивач вважає, що поведінка відповідача та свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками, є підставою для позбавлення останнього батьківських прав відносно їх сина.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 20 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги обґрунтовані та підтверджено факт свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітньої дитини, покладених на нього статтею 150 Сімейного кодексу України.
Додатковим рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 19 грудня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 420 грн в рахунок понесених судових витрат, пов`язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.
Постановою Луганського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 вересня 2017 року скасовано.
Ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з наданих доказів позивачем не вбачається наявність підстав статтею 164 Сімейного кодексу України, а тому застосування до відповідача такого виняткового заходу як позбавлення батьківських прав є недоцільним, оскільки винної поведінки відповідача відносно дитини доведено не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Луганського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, в якій просила скасувати постанову Луганського апеляційного суду від 30 липня 2019 року та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги подані позивачем докази, а також, буловідмовлено у задоволенні клопотань про витребування доказів, про приєднання до матеріалів справи звукозапису телефонної розмови та допиту свідків.
Також заявник вказує, що апеляційним судом не було взято до уваги висновок органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про доцільність позбавлення батьківських, яким було встановлено факти ухилення відповідача від виконання обов`язків по вихованню дитини.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Новопсковського районного суду Луганської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Малолітній ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 09 серпня 2016 року з ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до його повноліття, починаючи з 27 травня 2016 року.
Згідно з довідками Комунальної 5-ї клінічної поліклініки міста Львова від 30 червня 2017 року та 05 травня 2019 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку в Комунальній 5-тій міській клінічній поліклініці міста Львова за адресою: АДРЕСА_2 . Дитині вчасно проведені профілактичні щеплення, проводяться регулярні амбулаторні огляди, стан здоров`я задовільний. Нагляд за станом здоров`я дитини з моменту її народження і по сьогоднішній день здійснює мати ОСОБА_1 . Батько участі в цій сфері життя дитини не приймав.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 30 червня 2017 року № 32-3394, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки останній не виконує свого батьківського обов`язку щодо виховання дитини.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.