Постанова
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 2-503/07
провадження № 61-8283св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 01 лютого 2007 року у складі судді Щербака А. А. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Крилової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що 12 липня 1979 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, під час якого в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 .
Сімейні відносини з відповідачем припинені в листопаді 1996 року, між ними постійно виникали непорозуміння та сварки, що призвело до втрати любові та поваги одне до одного. Вважає збереження їх сім`ї неможливим. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила розірвати її шлюб з ОСОБА_2, який зареєстровано 12 липня 1979 року в Будинку укладення шлюбу міста Запоріжжя, актовий запис № 1890, а також звільнити її від витрат при реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану (далі - РАЦС).
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 01 лютого 2007 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований в Будинку укладення шлюбу міста Запоріжжя 12 липня 1979 року, актовий запис № 1890. Витрати при реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС в сумі 17 грн покладено на ОСОБА_2 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сторони припинили шлюбні відносини, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї є неможливим. Майнового спору немає, а дитина залишається проживати з матір`ю. Враховуючи прохання позивача, суд визнав необхідним покласти витрати при реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС на відповідача.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 01 лютого 2007 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У вересні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 01 лютого 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, про ухвалення заочного рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 01 лютого 2007 року йому стало відомо лише 19 липня 2017 року. Суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що доводи позивача про припинення шлюбних відносини в листопаді 1996 року не відповідають дійсним обставинам справи і не підтверджені доказами, а насправді сторони проживають однією сім`єю, мають спільний сімейний бюджет, придбали рухоме та нерухоме майно (квартиру, гараж).
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.
26 жовтня 2018 року справа № 2-503/07 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 12 липня 1979 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, під час якого в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 24 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частиною першою статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).