ПОСТАНОВА
Іменем України
27 квітня 2020 року
Київ
справа №825/1536/18
касаційне провадження №К/9901/66647/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2018 (головуючий суддя: Непочатих В.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018 (головуючий суддя: Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Собків Я.М.) у справі №825/1536/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ або відповідач), в якому просив:
скасувати рішення відповідача від 02.03.2018 №26, викладене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині відмови йому в призначенні одноразової грошової допомоги;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у відповідності до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок №975), у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що набув право на призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, відповідно до вимог статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) та Порядку №975. Позивач стверджує, що в питаннях соціального захисту, військовослужбовці прикордонних військ СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018, адміністративний позов задоволено частково:
визнано протиправним і скасовано рішення МОУ від 02.03.2018, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 26, щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги;
зобов`язано відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач набув право на призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності. При цьому, суди констатували, що виплату одноразової грошової допомоги слід здійснити у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Також суди зазначили, що оскільки позивач проходив службу в Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало МОУ, то компетентним органом з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності, є відповідач.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач проходив військову службу в прикордонних військах КДБ СРСР, а не в Збройних Силах України, а тому за отриманням відповідної допомоги повинен звертатися до Адміністрації державної прикордонної служби України. Вказує і на відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки первинно інвалідність була встановлена до набрання чинності Порядку № 975. Також скаржник зазначає про те, що групу інвалідності змінено понад дворічний термін. Крім того, позивачем на розгляд Комісії не було подано усіх документів, перелік яких міститься у пункті 11 Порядку №975.
Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2018 відкрито касаційне провадження у справі.
В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 19.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог частини третьої статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у 1983-1985 роках проходив службу у військовій частині 2033, що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР у Афганістані.
17.11.1998 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з контузією, отриманою при виконанні обов`язків військової служби в Афганістані, що підтверджується інформацією з акту огляду МСЕК до довідки серії МСЕ-ЧНВ від 17.11.1998, довідки серії МСЕ-ЧНВ № 339071.
26.04.2016 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, причиною якої стала контузія, отримана при виконанні обов`язків військової служби в Афганістані, що підтверджується інформацією з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВА № 030804.
Реалізуючи своє право на отримання одноразової грошової допомоги, позивач 06.07.2017 через Чернігівський ОВК звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням II групи інвалідності.
Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, були розглянуті подані документи та 02.03.2018 прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії №26, про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, з посиланням на те, що на день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР, а тому витрати, пов`язані з виплатою одноразової грошової допомоги мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Також, з посиланням на абзац 2 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII, відповідач вказав на те, що група інвалідності змінена понад дворічний термін.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.
Щодо доводів скаржника про обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
Статтею 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Механізм призначення і виплавати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону №2011-XII.
Так, ключовим правовим питанням, в аспекті зазначених доводів, є правильність застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-XII.
Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону №2011-XII статтею 16-3 (в редакції Закону України від 04.07.2012 № 5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців"; далі - Закон №5040-VI).
Відповідно до частини четвертої наведеної норми, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
З метою реалізації статті 16-3 Закону №2011-XII Урядом затверджено Порядок №975, який набрав чинності з 24.01.2014.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 8 Порядку №975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, введені лише з 01.01.2014.
За таких умов положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Отже, у разі якщо інвалідність особі вперше встановлена до 01.01.2014, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.
Правова позиція у спірних правовідносинах узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 22.08.2019 у справі №806/2180/18, від 30.10.2019 у справі 806/815/16.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що вперше ІІІ групу інвалідності у зв`язку з контузією, отриманою при виконанні обов`язків військової служби в Афганістані позивачу встановлено 17.11.1998, а з 26.04.2016 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності без зміни її причин.
Тобто, інвалідність позивачу вперше встановлена до 01.01.2014, а її зміна мала місце після січня 2014 року, а тому доводи відповідача щодо порушення строків, встановлених частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII та пунктом 8 Порядку №975, в цьому конкретному випадку є необґрунтованими.
На день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги (26.04.2016) діяв Порядок №975, а тому відповідач зобов`язаний вирішити питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до зазначеного нормативного акту.
Зазначене спростовує доводи скаржника про те, що Порядок №975 не регламентує спірні правовідносини.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.