ПОСТАНОВА
Іменем України
27 квітня 2020 року
Київ
справа №212/5780/16-а
касаційне провадження №К/9901/36975/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Криворізького північного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області на постанову Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.01.2017 (головуючий суддя: Колочко О.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 (головуючий суддя: Щербак А.А., судді: Бишевська Н.А., Баранник Н.П.) у справі №212/5780/16-а за позовом ОСОБА_1 до Криворізького північного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Криворізького північного об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (далі -відповідач), в якому просив:
визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 24.10.2016 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії на підставі статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII);
зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію у відповідності до вимог статті 55 Закону №796-XII з 19.10.2016.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має право на отримання пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 10 років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, оскільки у період з 02.06.1986 по 07.06.1986 та з 27.06.1986 по 01.07.1986 приймав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження, що підтверджується документально.
Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.01.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017, адміністративний позов задоволено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджена документально, а тому ОСОБА_1 набув право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 10 років. У ході судового розгляду з метою встановлення обставин справи судом першої інстанції також було допитано ОСОБА_2 у якості свідка.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням судами попередніх інстанцій обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Скаржник зазначив, що безпосередня участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження документально не підтверджена, оскільки у поданих документах відсутні відомості про направлення ОСОБА_1 саме для участі в роботах по ліквідації аварії на ЧАЕС.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 26.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Позивач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та віднесений до 2-ї категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується інформацією, зазначеною у дублікаті посвідчення серії НОМЕР_1 від 29.01.2016, виданим Дніпропетровською обласною державною адміністрацією.
Відповідно до відомостей, зазначених в архівній довідці штабу Червонопрапорного Білоруського військового округу від 04.03.1993 № 12/479, по наказах командира військової частини 22103, ОСОБА_1 прибув до в/ч 22103 - 25.05.1986, вибув - 16.11.1987. В наказах командира в/частини зазначено, що особовий склад частини приймав участь в роботах у створенні 30-тикілометрової зони відселення в н.п. Мовляни, Угли, Гдень, Дроньки, Уласи, Молочки, Борщавка, Радин .
В архівній довідці № 4/486 від 13.01.2016, виданій Центральним архівом Архівної служби Збройних сил Міністерства оборони Республіки Білорусь, зазначено, що в документах архівного фонду військова частина 22103 (264 танковий Барановичський Червонопрапорний Ордену Суворова полк) в наказах командира по стройовій частині (м. Бобруйськ) значиться рядовий ОСОБА_1 з 23.05.1986 (наказ від 23.05.1986 №125 про зарахування в списки особового складу частини) по 16.11.1987 (наказ від 16.11.1987 № 276 про виключення з списків особового складу частини).
В архівній довідці Міністерства Оборони Республіки Білорусь від 28.09.2016 №4/12463, виданій в доповнення до раніше виданої довідки № 4/486 від 13.01.2016, значиться, що відповідно до наказів по військовій частині 22103 ОСОБА_1 27.06.1986 вибував з військової частини 22103 на регулювання в район навчань (наказ № 157 від 27.06.1986) та повертався у військову частину по місцю її дислокації 01.07.1986 (наказ № 161 від 01.07.1986). В наказах командира в/ч 22103 за період з 02 червня по 26 червня 1986 ОСОБА_1 не значиться.
У серпні 2016 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії із зниженням пенсійного віку на 10 років відповідно до вимог статті 55 Закону №796-ХІІ.
Листом від 09.09.2016 №164/7 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, з огляду на відсутність у поданих документах відомостей про його особисту участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 10 Закону №796-ХІІ передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.