ПОСТАНОВА
Іменем України
24 квітня 2020 року
Київ
справа №640/21099/18
адміністративне провадження №К/9901/34636/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2019 (суддя Амельохін В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 (головуючий суддя Сорочко Є.О., судді: Єгорова Н.М., Федотов І.В.) у справі №640/21099/18 за позовом Головного управління ДФС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 25 000,00грн.,
ВСТАНОВИВ:
Головне управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 25 000,00грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем обліковується податкова заборгованість з транспортного податку у розмірі 25 000,00грн. за 2016 рік. Позивачем було вжито всіх заходів щодо добровільного погашення заборгованості перед бюджетом, але заборгованість до цього часу відповідачем не погашена, тому позивач звернувся до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2019 у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновків про те, що строк на оскарження податкової вимоги від 10.11.2017 станом на час вирішення справи не закінчився, а відтак податкове зобов`язання визначене згадуваним податковим повідомленням-рішенням є неузгодженим.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2019 в мотивувальній частині. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2019 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції вказував на відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку із тим, що податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу було направлено контролюючим органом на дві різні адреси, які не є адресою місця проживання відповідача. Відтак, суми грошового зобов`язання, визначені у податковому повідомленні-рішення не є узгодженими, а у позивача не виникло право на звернення до суду із цим позовом. Натомість наголошує на помилковості висновків суду першої інстанції про те, що визначене у податковому повідомленні-рішення грошове зобов`язання платника податків вважається неузгодженим до закінчення 1095-денного строку судового оскарження, оскільки день узгодження грошового зобов`язання, у даному випадку, пов`язаний із закінченням строку подання скарги до контролюючого органу вищого рівня (адміністративного оскарження), а не позову до суду (судового оскарження).
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вказує, що направлення податкової вимоги посадовими особами контролюючого органу здійснювалось згідно відомостей Державного реєстру, а відповідно з дотриманням вимог Податкового Кодексу України.
Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за відповідачем обліковується податкова заборгованість у розмірі 25 000 року, що складається з транспортного податку за 2016 рік, яка виникла на підставі податкового повідомлення-рішення від 22.06.2016 №22692-13. У зв`язку із цим, 10.11. 2017 позивачем було винесено на ім`я позивача податкову вимогу №191952-17 на суму 25 000грн.
Оскільки суми податкового боргу не були сплачені у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з позовом.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Як передбачено підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Таким чином, у разі незгоди з податковим повідомленням-рішенням, яким платнику податків визначено грошове зобов`язання, зокрема і з транспортного податку, останній має право оскаржити таке податкове повідомлення-рішення в адміністративному чи судовому порядку. Протягом строку оскарження грошове зобов`язання вважається неузгодженим.
Виходячи із визначення, зазначеного у підпункті 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 ПК України визначення, податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, узгоджене грошове зобов`язання, проте не сплачене платником податків у добровільному порядку в строки визначені законодавством набуває статусу податкового боргу, з метою стягнення якого контролюючий орган має право звертатись з відповідним позовом до суду.
Загальні строки сплати податкового зобов`язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.