ПОСТАНОВА
Іменем України
27 квітня 2020 року
Київ
справа №826/27426/15
касаційне провадження №К/9901/38643/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.11.2016 (головуючий суддя: Погрібніченко І.М., судді: Іщук І.О., Шулежко В.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 (головуючий суддя: Глущенко Я.Б., судді: Пилипенко О.Є., Кузьмишина О.М.) у справі №826/27426/15 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Управління Національного банку України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування розпорядження,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2015 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ або відповідача-1), Управління Національного банку України в Донецькій області (далі - Управління НБУ в Донецькій області або відповідач-2), в якому просив визнати протиправним і скасувати розпорядження НБУ №411-р від 24.07.2015 "Про анулювання індивідуальної ліцензії Національного банку України".
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорюване розпорядження прийнято без наявності на те законодавчо визначених підстав. Позивач стверджує, що ним у заяві про видачу індивідуальної ліцензії на розміщення резидентом валютних цінностей на рахунках за межами України зазначені достовірні дані щодо його місцезнаходження/місця проживання, що підтверджується відомостями, зазначеними у паспорті.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження НБУ діяв у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, якою їх надано, а також добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення. Суди встановили, що на момент звернення уповноваженого представника позивача до відповідача-2 із заявою про видачу індивідуальної ліцензії на розміщення резидентом валютних цінностей на рахунках за межами України, місцезнаходження ОСОБА_1 було невідомим, за адресою вказаною в заяві, він не проживав. Тобто, мало місце зазначення у документах недостовірної інформації, що відповідно до пункту 4.4. глави 4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 №485 (далі - Положення №485) є підставою для анулювання ліцензії.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанцій скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник наполягає, що інформація, з якої відповідач-1 встановив обставини недостовірності даних щодо місцезнаходження/місця проживання позивача, є неналежною в розумінні законодавства. Також скаржник стверджує, що ним у заяві про видачу індивідуальної ліцензії на розміщення резидентом валютних цінностей на рахунках за межами України зазначена достовірна інформація про його місце проживання, зареєстроване в установленому законом порядку.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.02.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 26.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду у попереднє судове засіданні відповідно до вимог статті 343 КАС України.
На адресу суду касаційної інстанції від НБУ надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.04.2015 Управління НБУ в Донецькій області видало позивачу індивідуальну ліцензію на розміщення валютних цінностей на рахунках за межами України №3.
24.07.2015 НБУ прийнято розпорядження №411-р "Про анулювання індивідуальної ліцензії Національного банку України", яким на підставі абзацу 5 пункту 4.4 Положення №485, листа відділу фінансового моніторингу східного регіону Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України від 26.06.2015 №25-06017/44506, анульовано індивідуальну ліцензію від 02.04.2015 №3 на розміщення позивачем валютних цінностей на рахунках за межами України, видану Управлінням НБУ в Донецькій області.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 44 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема, видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.
Згідно із статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України потребує отримання резидентом індивідуальної ліцензії.
Відповідно до статей 5, 10, 13 Декрету НБУ прийнято Положення №485, яким регламентовано порядок та умови видачі Національним банком резидентам індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України.
Абзацом 2 пункту 3.1 цього Положення №485 передбачено, що для отримання ліцензії заявник (юридична особа, фізична особа - підприємець) подає до Департаменту, серед іншого, заяву про видачу ліцензії (додаток 5).
Підпунктом 3.2 пункту 3 цього Положення (у редакції, чинній на момент подання позивачем заяви - 17.03.2014) для отримання ліцензії заявник - фізична особа, яка не є підприємцем, подає до Управління такі документи (крім випадків, передбачених пунктом 3.3 цієї глави): ті, що передбачені абзацами другим, четвертим (за наявності) та п`ятим пункту 3.1 цієї глави; копії відповідних сторінок паспорта або документа, що його замінює, які містять останнє фото, прізвище, ім`я, по батькові, дату народження, серію і номер, дату видачі та найменування органу, що видав документ, реєстрацію місця проживання громадянина; копію документа, виданого органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння ідентифікаційного номера.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представником позивача за довіреністю - Проценко О.М. листом від 17.03.2014 направлено Управлінню НБУ в Донецькій області документи щодо оформлення індивідуальної ліцензії на розміщення ОСОБА_1 валютних цінностей на рахунку за межами України. В заяві про видачу індивідуальної ліцензії на розміщення резидентом валютних цінностей на рахунках за межами України, місце проживання ОСОБА_1 вказано - АДРЕСА_1 .
Із Додатку № 5 Положення №485 вбачається, що в заяві про видачу індивідуальної ліцензії на розміщення резидентом валютних цінностей на рахунках за межами України заявником зазначається його місце проживання або місцезнаходження.
За змістом статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, у якому вона проживає постійно або тимчасово.
Судами першої та апеляційної інстанцій із роздруківки з офіційного сайту Міністерства внутрішніх справ України, розділ "Особи, які переховуються від органів влади", яка була використана НБУ при прийнятті оскаржуваного розпорядження, встановлено, що ОСОБА_1 з 28 лютого 2014 року переховується від органів влади.