ПОСТАНОВА
Іменем України
27 квітня 2020 року
Київ
справа №760/12834/17
касаційне провадження №К/9901/48685/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Стеценка С.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 13.12.2017 (головуючий суддя: Українець В.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 (головуючий суддя: Літвінова Н.М.; судді: Сорочко Є.О., Федотов І.В.) у справі №760/12834/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Дніпропетровського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ або відповідач-1), Дніпропетровського обласного військового комісаріату (далі - Дніпропетровський ОВК або відповідач-2), в якому просив:
визнати протиправними дії відповідачів щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975);
стягнути з відповідачів на його користь одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на день встановлення інвалідності в сумі 674842 грн;
зобов`язати відповідачів призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу в разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно до статті 16-3 Закону №2011-XII та Порядку №975.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв`язку із встановленням йому вперше ІІ групи інвалідності він набув право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги у порядку та в розмірі, визначених Законом №2011-XII та Порядку №975.
Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 13.12.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018, адміністративний позов задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність МОУ щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону №2011-XII та Порядку №975;
зобов`язано МОУ прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону №2011-XII та Порядку №975, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення особі відповідної групи інвалідності, покладено на МОУ, як на головного розпорядника коштів. Проте, компетентним органом питання у визначеному законодавцем порядку щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги не розглянуто, чим допущено протиправну бездіяльність. З огляду на не вирішення МОУ в установленому законодавством порядку порушеного позивачем у заяві питання, належним способом захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 у спірних правовідносинах є зобов`язання МОУ прийняти рішення за результатами розгляду заяви позивача про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги. Також суди дійшли висновку, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у порядку та у розмірі, встановленому Порядком №975.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, МОУ подало касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що цей спір розглянутий з порушенням правил предметної підсудності, оскільки такий, на переконання Міністерства, мав би розглядатися окружним адміністративним судом, а не місцевим загальним судом як адміністративним. Також скаржник стверджує, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в порядку та на умовах, визначених Порядком №975, оскільки вперше інвалідність ОСОБА_1 було встановлено у 09.12.2013, коли цей Порядок ще не діяв. Скаржник вказав і про те, що позивачем не надано до МОУ відомостей про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов`язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Ухвалою Верховного Суду від 12.07.2018 відкрито касаційне провадження у справі.
В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 19.07.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Від позивача на адресу суду касаційної інстанції надійшли клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 339 КАС України, у задоволенні яких судом відмовлено за їх необґрунтованості.
Правом на подачу відзиву на касаційну скаргу МОУ позивач не скористався.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог частини третьої статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу з якої був звільнений.
Відповідно до інформації, зазначеній у довідці до акту огляду МСЕК серії 12ААА №072534 від 14.11.2016, позивачу за результатами переогляду з 24.10.2016 вперше встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, що пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 2764 від 12.11.2013) захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
З метою реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги позивач у травні 2017 року звернувся через Дніпропетровський ОВК до МОУ із відповідною заявою.
Листом від 21.06.2017 №248/3/6/2159 Департамент фінансів МОУ повідомив позивача про відсутність законодавчо визначених підстав для виплати одноразової грошової допомоги.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.
Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
У спорах про оскарження акта індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, який стосується прав та обов`язків особи, суд при вирішенні справи має надати повну та об`єктивну правову оцінку такому акту.
Отже, з урахуванням завдань адміністративного судочинства, Верховний Суд вважає, що необхідним при вирішенні даної справи є перевірка дотримання МОУ процедури розгляду питання про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги.
Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.